Спори у сфері земельних відносин - Господарське судочинство <!--if()-->- <!--endif--> - Судова практика - Правова спілка "ВАШ ЮРИСТ"
П`ятниця, 01.08.2014
Правова спілка ВАШ ЮРИСТ
НАДІЙНИЙ ЗАХИСТ У БУДЬ-ЯКІЙ СИТУАЦІЇ!
Вітаю Вас, Гість · RSS


Господарське судочинство
Адміністративне судочинство
Цивільне судочинство
Пошук на сайті

 Судова практика
Головна » Статті » Господарське судочинство

Спори у сфері земельних відносин

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та статей 124—126 ЗК України обов’язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у зазначеної особи на час прийняття судом рішення таких документів свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки


Постанова
Верховного Суду України від 22 листопада 2010 р.
(в и т я г)

У червні 2007 р. заступник прокурора Подільського району м. Києва звернувся до господарського суду із позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі — Міськрада) до обслуговуючого кооперативу «Автокооператив «Явір» (далі — ОК), третя особа — Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Міськради (Київської міської державної адміністрації), про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0,26 га по вул. Світлицького в м. Києві, яку відповідач використовує для експлуатації відкритої автостоянки без відповідного рішення Міськради та документів, що посвідчують таке право, про передачу зазначеної земельної ділянки позивачу та зобов’язання відповідача привести цю земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення самовільно збудованих споруд.

Суди розглядали справу неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду м. Києва від 4 березня 2009 р. позов задоволено.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 20 травня 2009 р. рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

Вищий господарський суд України постановою від 26 листопада 2009 р. постанову апеляційного суду залишив без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови суду касаційної інстанції на підставах, передбачених п. 1 ст. 11116 ГПК, з посиланням на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст. 1 Закону від 19 червня 2003 р. № 963-IV «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (далі — Закон № 963-IV), статей 124, 125 ЗК, Генеральний прокурор України порушив питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 26 листопада 2009 р. та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Як приклад неоднакового застосування судами норм матеріального права до поданої заяви Генеральний прокурор України долучив копії постанов Верховного Суду України від 10 березня 2009 р. та від 28 березня 2006 р., а також копії постанов Вищого господарського суду України від 26 липня та від 11 серпня 2010 р., в яких суди касаційної інстанції за тих самих обставин, застосувавши ті самі положення закону, зробили протилежні та, на його думку, правильні висновки про відсутність підстав для відмови у задоволенні позовів про звільнення зайнятих земельних ділянок за відсутності у відповідача правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку.

Ухвалою від 13 вересня 2010 р. Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 26 листопада 2009 р.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

На час прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, з яким погодився суд касаційної інстанції, у ст. 1 Закону № 963-IV було передбачено, що самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї та до його державної реєстрації.

Згідно зі ст. 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, передбачений ст. 124 ЗК.

За ч. 1 зазначеної статті передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, вказані у ст. 126 ЗК. Зокрема, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право постійного користування земельною ділянкою — державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, а право оренди земельної ділянки — договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Таким чином, згідно з наведеними вимогами закону обов’язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у неї таких документів на час прийняття судом рішення свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки.

У справі, що розглядається, суди встановили, що на підставі рішення Міськради від 24 липня 1995 р. № 229 Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація розпорядженням від 8 червня 1998 р. № 802 доручила гаражно-будівельному кооперативу «Мрія» (далі — ГБК) вирішити питання благоустрою вул. Світлицького та влаштування вздовж неї ділянки тимчасового паркування автомобілів із зобов’язанням розробити та погодити в установленому порядку проект благоустрою зазначеної вулиці з організацією тимчасового паркування автомобілів.

Після реорганізації ГБК дозвільні документи були переоформлені на ОК, який фактично використовував спірну земельну ділянку під відкриту автостоянку без прийняття Міськрадою рішення про передачу спірної земельної ділянки йому в оренду та отримання правовстановлюючих документів на неї.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про зобов’язання ОК звільнити спірну земельну ділянку, виходив із того, що відповідач неодноразово звертався до голови Міськради із заявою про надання доручення відповідним службам оформити спірну земельну ділянку в довгострокову оренду, але ці заяви залишилися без правового реагування з боку Міськради, а рішення про відмову відповідачу в наданні спірної земельної ділянки не приймалося.

Такий висновок Вищого господарського суду України суперечить наведеним вимогам закону та висновку касаційного суду у справі.

З урахуванням наведеного заява Генерального прокурора України підлягає задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 26 листопада 2009 р. — скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 11123, 11124, 11126 ГПК, Верховний Суд України заяву Генерального прокурора України задовольнив: постанову Вищого господарського суду України від 26 листопада 2009 р. скасував, а справу передав на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 11116 ГПК.

Категорія: Господарське судочинство |
Переглядів: 175 | Теги: цивільний, госпоадрський, Кодекс, процесуалньий, ухвала, апеляційна, закон, рішення, суд, Постанова
Copyright MyCorp © 2014
Контакти
Наша адреса:
м. Суми, вул. Береста, 13
тел. 067 5423007
тел. 066 7831615
факс 0542 771747
juristsumy@ukr.net















 
ЗАКОННІСТЬ.ПРОФЕСІЙНІСТЬ.ПОРЯДНІСТЬ.
Конструктор сайтів - uCoz