ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
Прес-служба

01043, м. Київ-43, вул. П. Орлика, 4 тел./факс: 594-54-41, Е-mail: presa@scourt.gov.ua

 

Останніми днями деякі засоби масової інформації розмістили повідомлення про правовий висновок, що міститься у постанові Верховного Суду України від 5 лютого 2014 р. у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 6-160цс13).

Такі повідомлення викликали значний громадський інтерес та зумовили певний суспільний резонанс, оскільки були супроводжені заголовками з некоректним підтекстом, суть якого зводиться до того, що Верховний Суд України дозволив поручителям не виконувати свої зобов’язання за договором поруки.

Інформуємо, що подібні заголовки до повідомлень не відповідають змісту висновку Верховного Суду України та подають правову позицію суду спотворено й однобоко, а тому вважаємо за необхідне зауважити наступне.

Правова позиція судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України у згаданій вище цивільній справі полягає, зокрема у тому, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (чч. 1, 2 ст. 553 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 зазначеного Кодексу порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Таким чином, за змістом цієї норми закону підставою для припинення поруки є сукупність двох умов, а саме: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов’язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін.

На зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених ч. 1 ст. 559 ЦК України.

З огляду на обставини справи, не погоджуючись із висновками попередніх судових інстанцій про припинення логовору поруки, Верховний Суд України вказав, зокрема на те, що застосовуючи до спірних правовідносин ч. 1 ст. 559 ЦК України та дійшовши висновку про те, що внесення додатковою угодою змін до договору овердрафту щодо сплати комісії у розмірі 0,25 % від суми ліміту за його пролонгацію, призвело до збільшення відповідальності поручителя, суди не зазначили, яким чином ці зміни основного договору вплинули на збільшення обсягу відповідальності поручителя, враховуючи, що комісійна винагорода не є борговою сумою, оскільки була сплачена позичальником вже під час підписання додаткової угоди, а строк дії договору продовжено лише на 12 днів. Окрім того, судами не було враховано ту обставину, що і договір овердрафту, підписаний фізичною особою як генеральним директором юридичної особи-позичальника, і договір про внесення змін до договору поруки, укладений з цією ж фізичною особою як з поручителем, передбачали можливість внесення змін до основного договору щодо строку виконання основного зобов’язання.

Насамкінець не вперше звертаємося до засобів масової інформації з тим, що подання новин про правові висновки Верховного Суду України та їх коментування потребує зваженого і змістовно-правильного підходу, адже їх правильне розуміння важливе не тільки для суддів, а й для інших юристів та осіб, які можуть стикнутися з такими правовідносинами.