Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що власниками квартир та нежилих приміщень будинку по вул. Предславинській у м. Києві, розташованого на орендованій за договором оренди від 18 вересня 2003 р. земельній ділянці, є інші фізичні та юридичні особи — інвестори, й 1 грудня 2008 р. ТОВ передало житловий будинок на баланс ОСББ, створеного співвласниками багатоквартирного будинку.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19 травня 2011 р. позов задоволено: припинено правовідношення за договором оренди земельної ділянки, стягнуто з Київської міської ради на користь ТОВ 85 грн державного мита та 236 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 липня 2011 р. зазначене рішення скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено; стягнуто з ТОВ на користь Київської міської ради 42 грн 50 коп. державного мита за розгляд справи апеляційним господарським судом.

Постановою Вищого господарського суду України від 19 грудня 2011 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 липня 2011 р. скасовано, рішення Господарського суду м. Києва від 19 травня 2011 р. залишено в силі.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 19 грудня 2011 р. у справі № 36/368-9/63 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111¹⁶ ГПК, Київська міська рада просила скасувати цю постанову Вищого господарського суду України та передати справу на новий касаційний розгляд, пославшись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції до спірних правовідносин положень статей 120, 123, 141 ЗК, ст. 377 ЦК, статей 31, 32 Закону від 6 жовтня 1998 р. № 161-XIV «Про оренду землі» (далі — Закон № 161-XIV), п. 34 ст. 26 Закону від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі — Закон № 280/97-ВР).

На обґрунтування заяви Київська міська рада надала копію постанови Вищого господарського суду України від 1 липня 2010 р. у справі № 32/528, де наведено правову позицію про те, що право на оренду земельної ділянки не може бути передано за цивільно-правовими угодами одночасно з об’єктом нерухомості, а визначається відповідно до договору оренди за письмовою згодою орендодавця.

Колегія суддів Вищого господарського суду України ухвалою від 13 березня 2012 р. допустила справу № 36/368-9/63 до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши пояснення представників сторін, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає.

Суди встановили, що 18 вересня 2003 р. Київська міська рада та ТОВ уклали договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,1439 га, розташованої по вул. Предславинській у м. Києві, для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з підземною автомобільною стоянкою.

Розпорядженням Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 19 грудня 2003 р. № 1906 зазначеному житловому будинку надано адресу. 24 листопада 2005 р. Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією зареєстровано ОСББ, створене власниками квартир та нежилих приміщень цього житлового будинку.

Право власності на 100 % квартир та нежилих приміщень будинку належить інвесторам, що підтверджується свідоцтвами про право власності, виданими Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (далі — КМДА).

Відповідно до Порядку передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р. № 1521, позивач згідно з актом прийому-передачі житлового будинку на баланс від 1 грудня 2008 р. передав житловий будинок на баланс ОСББ, а для вирішення питання щодо припинення договору оренди він звернувся до відповідача з клопотанням про припинення договору оренди земельної ділянки шляхом укладення додаткової угоди про припинення договору оренди від 18 вересня 2003 р. 19 серпня 2010 р. позивач отримав лист від Головного управління земельних ресурсів КМДА, яке за дорученням Київської міської ради розглянуло клопотання ТОВ про припинення договору оренди землі. У цьому листі повідомлялося, що розірвання договору оренди земельної ділянки можливе лише за умови прийняття відповідачем рішення про передачу земельної ділянки ОСББ.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК та ст. 1 Закону № 161-XIV право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 651 ЦК передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Пунктом 14 договору оренди земельної ділянки від 18 вересня 2003 р. передбачено можливість дострокового розірвання цього договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, зокрема на підставах, визначених законодавством.

Пунктами «а», «е» ч. 1 ст. 141 ЗК визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, у тому числі, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Договір оренди землі припиняється у тому числі в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом (частини 1, 3 ст. 31 Закону № 161-XIV).

Статтею 32 Закону № 161-XIV передбачено такий спосіб припинення договору оренди землі, як його дострокове розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору.

Крім того, у ч. 2 ст. 120 ЗК встановлено, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЗК земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Частиною 1 ст. 377 ЦК передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Виходячи із зазначених вище норм законодавства, у разі переходу права власності на об’єкт нерухомого майна до набувача цього майна переходять ті права на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу, — права власності або права користування.

У зв’язку з тим, що фактичне користування земельною ділянкою та зведеною на ній будівлею здійснює її новий власник, а позивач добровільно відмовився від права користування зазначеною земельною ділянкою, законодавством та умовами договору передбачено можливість дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору, суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, суд касаційної інстанції при вирішенні справи № 36/368-9/63 правильно застосував норми матеріального права.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 111²³, 111²⁴, 111²⁶ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила: у задоволенні заяви Київської міської ради відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111¹⁶ ГПК.