На обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав постанови Вищого господарського суду України: від 23 квітня 2008 р. у справі № 1/311-26/131 (1/1223-6/344), від 3 березня 2009 р. у справі № 1/117-ПН-05, від 14 травня 2009 р. у справі № 13/308-08, від 22 березня 2011 р. у справі № 8/233-09 та від 19 травня 2011 р. у справі № 5002-5/3168-2010, у яких висловлено правову позицію про те, що відповідно до статей 4—6 ЖК Української РСР спірні гуртожитки належать до об’єктів державного житлового фонду України. З огляду на це та відповідно до положень Закону від 4 березня 1992 р. № 2163-XII «Про приватизацію майна державних підприємств» ¹ (далі — Закон № 2163-XII) гуртожитки приватизації не підлягають.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Під час розгляду справи судами встановлено: на виконання Указу Президента України від 19 січня 1995 р. № 66/95 «Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі»² та Декрету Кабінету Міністрів України (далі — КМУ) від 17 травня 1993 р. № 51-93 «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»³  28 березня 1996 р. Фонд видав наказ № 387, відповідно до якого шляхом перетворення орендного підприємства «Пивобезалкогольний комбінат «Крим» (далі — ОП) створено ВАТ; до його статутного фонду внесено державне майно загальною вартістю 17 млн 901 тис. 650 грн, зокрема гуртожиток, розташований у м. Сімферополі. Відповідно до акта приймання-передачі державного майна Фонд передав у власність зазначене майно ВАТ. Крім того, правомірність включення спірного гуртожитку до складу майна ВАТ встановлено рішенням Господарського суду АР Крим від 18 червня 2002 р. у справі № 2-1/6878-2002, що набрало законної сили.

Частиною 1 ст. 5 Закону № 2163-ХІІ у редакції, чинній на час приватизації державного підприємства, було встановлено, що до об’єктів державної власності, які підлягають приватизації, належить майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 2163-ХІІ дія цього Закону не поширюється, зокрема, на приватизацію об’єктів державного земельного та житлового фондів, а також об’єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Пунктом 39 Методики оцінки вартості об’єктів приватизації, затвердженої постановою КМУ від 18 січня 1995 р. № 36⁴, у редакції, чинній на час приватизації державного підприємства, було визначено, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема, на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону від 19 червня 1992 р. № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі — Закон № 2482-XII), а також вартість об’єктів, що не підлягають приватизації.

Разом із тим згідно із ч. 2 ст. 1 та ч. 2 ст. 2 Закону № 2482-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України, належав житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім кімнат у гуртожитках.

У разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (абз. 2 п. 9 ст. 8 Закону № 2482-ХІІ у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою КМУ від 6 листопада 1995 р. № 891, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було визначено, що передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків). Зміни до п. 2 цього Положення, а саме слова «(крім гуртожитків)» замінити словами «у тому числі гуртожитків», — були внесені постановою КМУ від 26 травня 2004 р. № 695.

Виходячи із зазначеного вище та керуючись нормами законодавства, на час проведення приватизації ОП гуртожитки не належали до об’єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи передачі у комунальну власність відповідних рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, що підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони на це не існувало. Крім того, правомірність набуття ВАТ права власності на спірний гуртожиток встановлено на підставі рішення Господарського суду АР Крим від 18 червня 2002 р. у справі № 2-1/6878-20002, що набрало законної сили.

Суд касаційної інстанції при вирішенні справи № 5002-22/2599.1-2011 правильно застосував норми матеріального права.

Керуючись статтями 111²³, 111²⁴ та 111²⁶ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила у задоволенні заяви К. відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111¹⁶ ГПК.

¹ Цей Закон у новій редакції (зміни внесено відповідно до Закону від 19 лютого 1997 р. № 89/97-ВР) має назву «Про приватизацію державного майна».

² Указ втратив чинність, але був чинним на час виникнення спірних правовідносин.

³ Декрет втратив чинність, але був чинним на час виникнення спірних правовідносин.

⁴ Постанова втратила чинність, але була чинною на час виникнення спірних правовідносин.