Право наймодавця (орендодавця) відмовитися від такого договору, передбачене ч. 1 ст. 782 ЦК України, не є перешкодою для його звернення до суду з вимогою розірвати договір найму в разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення його умов

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов зазначеного договору, зокрема щодо своєчасності перерахування орендної плати.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 7 вересня 2011 р. позов задоволено: розірвано договір оренди та зобов’язано відповідача передати Управлінню за актом приймання-передачі орендовані основні засоби; стягнуто з відповідача на користь міського бюджету м. Ромни 304 тис. 716 грн 71 коп. заборгованості з орендної плати та 16 тис. 825 грн 13 коп. пені за прострочення її внесення.

Харківський апеляційний господарський суд постановою від 31 жовтня 2011 р. рішення Господарського суду Сумської області від 7 вересня 2011 р. скасував у частині стягнення з ДП пені в розмірі 16 тис. 825 грн 13 коп. та прийняв у цій частині нове рішення — про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог. У решті рішення залишив без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 27 грудня 2011 р. залишено без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2011 р.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 27 грудня 2011 р. у справі № 5021/966/2011 з підстави, передбаченої ст. 11116 ГПК, ДП, пославшись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ч. 3 ст. 291 ГК, ч. 2 ст. 651, статей 782, 783 ЦК та ч. 3 ст. 26 Закону від 10 квітня 1992 р. № 2269- ХІІ «Про оренду державного та комунального майна» (далі — Закон № 2269-ХІІ) у подібних правовідносинах, просив скасувати цю постанову, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

До поданої заяви ДП долучило копії постанов Вищого господарського суду України: від 19 квітня 2011 р. у справі № 4/151-10, від 29 березня 2011 р. у справі № 16/199, від 1 березня 2011 р. у справі № 5002-23/3532-2010, у яких, на його думку, по-іншому, ніж у постанові, що переглядається, суд касаційної інстанції застосував одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Вищий господарський суд України ухвалою від 14 березня 2012 р. допустив до провадження господарську справу № 5021/966/2011 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 27 грудня 2011 р.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У справі, що переглядається, встановлено: відповідно до умов договору оренди основних засобів, укладеного 17 серпня 2006 р. (далі — договір) між Управлінням та ДП, Управління передало, а ДП прийняло у строкове платне користування основні засоби згідно із додатком до цього договору для використання виключно з метою здійснення виробничої та комерційної діяльності за призначенням. Строк дії договору сторони встановили до 31 грудня 2020 р. (п. 10.1).

Додатковими угодами від 1 квітня 2009 р. та від 21 травня 2009 р. до договору було внесено зміни, на підставі яких додаткові основні засоби передано в оренду відповідачу.

Пунктами 4.1—4.3 договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України, і становить за перший місяць оренди 9 тис. 489 грн 18 коп., а за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць, розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі внесення змін до зазначеної Методики, змін централізованих цін та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Сторони неодноразово узгоджували розмір орендної плати у додаткових угодах до договору.

Пунктом 3.4.2 договору встановлено, що відповідач зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Станом на 1 вересня 2011 р. його заборгованість з орендної плати становила 304 тис. 716 грн 71 коп.

Чинність договору, за його умовами, припиняється достроково за рішенням суду та в інших випадках, передбачених законодавством (п. 10.5).

Згідно з ч. 3 ст. 291 ГК договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст. 188 цього Кодексу.

Статтею 783 ЦК визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов’язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

При цьому повинні враховуватися приписи ч. 2 ст. 651 ЦК, які є загальними для розірвання договору та передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Статтею 782 ЦК передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Визначена ст. 782 ЦК можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов’язком наймодавця.

Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене ч. 1 ст. 782 ЦК, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати такий договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення його умов.

Водночас орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія Закону № 2269-ХІІ, згідно із ч. 3 ст. 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов’язань.

Ця норма застосовується з урахуванням зазначених вище загальних положень ГК та ЦК.

Право наймодавця вимагати повернення речі у разі припинення договору найму передбачено ст. 785 ЦК.

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання зазначеного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю).

При цьому згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 р. № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб’єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Тому норми ст. 188 ГК та ст. 11 ГПК не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору.

У справі, що переглядається, Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2011 р., погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову в частині розірвання договору оренди комунального майна з урахуванням приписів ч. 3 ст. 291 ГК, ч. 2 ст. 651, статей 782, 783 ЦК та ч. 3 ст. 26 Закону № 2269-ХІІ.

На думку Верховного Суду України, такий висновок Вищого господарського суду України ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Суд касаційної інстанції при вирішенні справи № 5021/966/2011 правильно застосував норми матеріального права.

Керуючись статтями 111¹⁶, 111²³, 111²⁴, 111²⁶ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила у задоволенні заяви ДП про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 27 грудня 2011 р. відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111¹⁶ ГПК.