(Оглядовий лист ВГСУ від 21.05.2014 № 01-06/662/2014)

Господарські суди України

У порядку інформації та для врахування у розгляді справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про залізничні перевезення, надсилається огляд вирішених господарськими судами справ, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Запроваджені наказом Міністерства інфраструктури України від 25.02.2011 № 8 тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом та пов'язані з ними послуги набули чинності через десять днів після державної реєстрації відповідного наказу.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, задоволено позов Товариства до Залізниці про стягнення безпідставно списаних коштів, які є різницею в тарифах на перевезення вантажів з 01.03.2011 по 10.03.2011.

Вищий господарський суд України погодився з рішеннями попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

Міністерством інфраструктури України видано наказ від 25.02.2011 № 8 "Про внесення змін до Коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги", який зареєстровано Міністерством юстиції України 28.02.2011 за № 244/18982 та оприлюднено в газеті "Урядовий кур'єр" 01.03.2011. Відповідно до пункту 3 зазначеного наказу останній набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

Однак згідно зі статтею 3 Указу Президента України від 03.10.1992 № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативно-правові акти міністерств набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

У розгляді справи суди попередніх інстанцій виходили з того, що в згаданому наказі від 25.02.2011 № 8 не встановлено пізнішого строку набуття ним чинності, а тому він набуває чинності через 10 днів після його реєстрації, тобто з 11.03.2011.

Отже, набуття чинності нормативно-правовими актами міністерств пов'язується з датою їх реєстрації, а не з датою оприлюднення в офіційних виданнях.

З огляду на наведене датою введення в дію тарифів, запроваджених наказом Міністерства інфраструктури України від 25.02.2011 № 8, є 11.03.2011, а тому у Залізниці були відсутні підстави для застосування підвищеного коефіцієнту тарифів у період з 01.03.2011 по 10.03.2011 (постанова від 21.02.2012 № 8/5005/11061/2011).

2. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, що укладається відправником та залізницею, тому вантажоодержувач як суб'єкт відносин перевезення має право вимоги і до перевізника (залізниці), і до вантажовідправника.

Відкрите акціонерне товариство (далі - ВАТ) звернулося до господарського суду з позовом до Залізниці та публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) про стягнення вартості недостачі вантажу.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено: з ПАТ як вантажовідправника на користь ВАТ стягнуто вартість недостачі вантажу.

Залишаючи без змін рішення попередніх судових інстанцій, Вищий господарський суд України зазначив таке.

ПАТ на адресу ВАТ було відправлено вантаж - кам'яне вугілля, у тому числі  у напіввагоні,  що підтверджується залізничною накладною на маршрут або групу вагонів. Вантаж завантажений у  напіввагон засобами вантажовідправника навалом, маркований і ущільнений катком у вигляді трапецієвидної шапки.    

На станції призначення Залізницею на вимогу одержувача було проведено комісійну перевірку маси вантажу та встановлено недостачу вугілля. При цьому виявлено, що завантаження у напіввагон рівномірне, нижче бортів 20 см, вагон прибув у технічно справному стані, без ознак втрати вантажу, каток застосований, маркування не порушено, наявні природні скоси з обох сторін вагону по всій ширині вагону на довжину 1 люка глибиною 0,7 м, поглиблення відсутні, двері люка щільно закриті, теча вантажу відсутня. Про  виявлені обставини складено комерційний акт, вантаж виданий одержувачу.

Залізнична накладна свідчить про укладення вантажовідправником (ПАТ) і Залізницею (перевізником) договору перевезення вантажу на користь вантажоодержувача (ВАТ).

Згідно зі статтею 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за недостачу вантажу, зокрема, якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.

Суд касаційної інстанції зазначив, що, покладаючи відповідальність за недостачу вантажу на вантажовідправника, суди обґрунтовано виходили з вимог статті 24 Статуту залізниць України, згідно з якими вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній.

Підставою позовних вимог у даному спорі є неналежне виконання договору перевезення, який укладено ПАТ (відправником) та Залізницею (перевізником) на користь позивача (ВАТ), а не договір поставки, який укладено ВАТ (покупцем) і ТОВ (постачальником). З урахуванням наведеного не прийнято посилання ПАТ на те, що між ним і позивачем відсутні  договірні відносини щодо поставки вугілля і підстави для відповідальності ПАТ відсутні.

Не взято до уваги також посилання вантажовідправника на те, що на порушення умов договору поставки вантажоодержувач не викликав його представника для спільного приймання вантажу. При цьому суд врахував, що згідно з умовами договору поставки при виявленні невідповідності даних про кількість (вагу) вугілля, зазначених у залізничних накладних, фактичній кількості вугілля (виявленні слідів розкрадання вугілля з вагонів) недостача вугілля підтверджується комерційним актом, складеним перевізником (постанова від 28.07.2011 № 10/179-10-4651).

3. Порядок розрахунку штрафу за невиконання плану перевезень встановлено пунктом 6.5.3 пункту 6.5 Правил планування перевезень вантажів, згідно з яким визначається як кількість вагонів, не завантажених з вини Залізниці, що є невиконанням плану перевезень Залізницею, так і кількість вагонів, що не завантажені з вини відправника.

Залізниця звернулася до господарського суду з позовом до Товариства про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень у вересні.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено у повному обсязі, з Товариства на користь Залізниці стягнуто штраф за невиконання плану перевезень.

Вищий господарський суд України, переглядаючи зазначені судові рішення у касаційному порядку, залишив їх без змін з огляду на таке.

Господарськими судами встановлено, що сторонами було затверджено план перевезень на вересень, відповідно до якого Залізницею було заплановано виділити Товариству замовлену кількість вагонів з вагонного парку Укрзалізниці.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Залізницею не було подано заплановану кількість вагонів, а Товариством у вересні не було здійснено завантаження поданих вагонів.

Документом, що підтверджує виконання плану перевезень, є облікова картка, яку відповідно до статті 20 Статуту залізниць України та пункту 6.2 Правил планування перевезень вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 № 873 (далі - Правила), ведуть працівники станції і підписують начальник станції та вантажовідправник після закінчення кожної доби.

Відповідно до статті 109 Статуту залізниць України після закінчення місяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, начальник станції повідомляє вантажовідправнику розрахунок суми штрафу за невиконання плану перевезень. Нараховані суми підлягають сплаті у п'ятиденний термін.

Підпунктом 6.5.3 пункту 6.5 Правил встановлено порядок розрахунку штрафу за невиконання плану перевезень як з вини залізниці, так і з вини вантажовідправника.

Таким чином, за невиконання плану перевезень вантажів Правилами встановлено обов'язковий розрахунок, за яким визначається як кількість вагонів, не завантажених з вини залізниці, що є невиконанням плану перевезень Залізницею, так і кількість вагонів, що не завантажені з вини відправника.

Згідно з пунктом 6.10 Правил штраф за невиконання місячних планів і додаткових замовлень на перевезення вантажів нараховується на залізницю і відправника по закінченні кожної декади, сальдова сума штрафу визначається по закінченні місяця. Отже, даною правовою нормою визначено, що штраф за невиконання місячних планів нараховується як на залізницю, так і на відправника по закінченні кожної декади, а по закінченні місяця визначається сальдова сума штрафу.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача залишку несплаченого в добровільному порядку штрафу за невиконання плану перевезень є законними і обґрунтованими (постанова від 21.06.2012 № 9/5005/16419/2011).

4. Згідно зі статтею 116 Статуту залізниць України нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох. При цьому якщо вантаж не було вивезено одержувачем зі станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув, відповідний штраф не нараховується.

Рішенням господарського суду позов про стягнення з Залізниці на користь Товариства штрафу за прострочення доставки вантажу задоволено частково, з посиланням на те, що відповідальність настає за прострочення на відповідну кількість повних діб, тоді як позивач розрахував терміни доставки та прострочку в календарних днях з округленням неповної доби до повної.

Постановою апеляційного суду рішення місцевого суду залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що за статтею 116 Статуту залізниць України нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох.

Залишаючи в силі рішення місцевого та апеляційного господарських судів, Вищий господарський суд України зазначив таке.

Залізниця здійснювала перевезення вантажу, одержувачем якого є Товариство. Відповідно до накладних вантаж прибув з простроченням терміну доставки вантажу 25.07.2012, а документи були розкредитовані 27.07.2012, тобто поза межами встановленого добового строку.

Статтею 41 Статуту залізниць України передбачено, що залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами перевезення вантажів, виходячи з технічних можливостей залізниць.

За несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, Залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі, встановленому статтею 116 Статуту залізниць України.

Згідно з пунктами 2.1 та 2.4 Правил обчислення термінів доставки вантажів обчислення відповідного терміну починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах.

Терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1 Правил обчислення термінів доставки вантажів, збільшуються на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу та у разі переадресування вантажів; на 2 доби - у разі перевезення вантажів за участю поромної переправи та у разі перевантаження вантажу у вагони іншої ширини колії.

Отже, нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється виходячи з кількості повних прострочених діб, але не менш ніж дві.

Якщо ж вантаж не було вивезено зі станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув, такий штраф не застосовується.

Отже, господарські суди обґрунтовано дійшли висновку, що штраф за накладними, за якими вантаж прибув 25.07.2012, а документи були розкредитовані 27.07.2012, тобто поза межами встановленого добового строку, сплачуватися не повинен (постанова від 31.07.2013 № 904/352/13-г).

5. У разі обслуговування під'їзної колії підприємством промислового залізничного транспорту договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії укладається залізницею з цим підприємством на загальних підставах. У таких випадках платниками за користування вагонами, контейнерами залізниці є власники залізничних під'їзних колій, навіть і тоді, коли вони не є вантажовідправниками або вантажоодержувачами.

Підприємство промислового залізничного транспорту (далі - ППЗТ) звернулося до господарського суду з позовом до Товариства про стягнення плати за користування вагонами та плати за користування залізничною колією.

Вищий господарський суд України залишив без змін рішення попередніх судових інстанцій про задоволення позову з огляду на таке.

Час користування вагонами, які прибули на адресу замовника, обчислюється з моменту їх прийняття ППЗТ від залізниці та до моменту повернення їх виконавцем залізниці. Початок та закінчення користування вагоном (вагонами) зазначається у відомості плати за користування вагонами; нарахування плати за користування вагонами здійснюється залізницею за ставками, які зазначено в розділі V Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги (Тарифне керівництво №1), затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317,з урахуванням діючих коефіцієнтів, які вводяться органом державної влади. Замовник на підставі Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, проводить розрахунки плати за користування вагонами через виконавця.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі пам'ятки про подавання вагонів на станцію на адресу відповідача прибула цистерна з вантажем - дизельним пальним, від забирання якої Товариство безпідставно відмовилося та яка в подальшому знаходилася на вантажних фронтах відповідача.

Статтею 119 Статуту залізниць України встановлено, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами перевезення вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644.

Статтею 73 названого Статуту передбачено, що порядок обслуговування контрагентів - підприємств, що мають у межах залізничної під'їзної колії іншого підприємства свої склади або залізничні колії, які до неї примикають, встановлюється договорами, що укладаються без участі залізниці, безпосередньо між контрагентами і підприємством, якому належить залізнична під'їзна колія.

Відповідно до пункту 2.7 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій відповідальність перед залізницею за користування вагонами контрагентом несе підприємство, якому належить залізнична під'їзна колія. Пункт 3.7 цих же Правил передбачає, що у разі обслуговування під'їзної колії підприємством промислового залізничного транспорту договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії укладається залізницею з цим підприємством на загальних підставах. У таких випадках розрахунки за подачу та забирання вагонів, користування вагонами проводяться залізницею безпосередньо з підприємством промислового залізничного транспорту. Тобто платниками за користування вагонами, контейнерами залізниці є власники залізничних під'їзних колій, навіть і тоді, коли вони не виступають як вантажовідправники і вантажоодержувачі.

Отже, позивач належним чином виконував взяті на себе обов'язки за договором про надання послуг, у той час як відповідач за час простою і затримки цистерни не розрахувався, тому позивачем було обґрунтовано нараховано плату за користування вагоно-цистерною за час простою та знаходження її у відповідача та плату за користування під'їзною колією (постанова від 28.02.2013 № 32/177).

6. Втрата вантажу та вина перевізника у такій втраті повинні бути доведені належними доказами.

Товариство звернулося до господарського суду з позовом до Залізниці про стягнення вартості недостачі вантажу.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено з огляду як на недоведеність позивачем вини перевізника у втраті вантажу, так і на недоведеність належними доказами самої втрати вантажу.

Вищий господарський суд України погодився з висновками попередніх судових інстанцій з урахуванням такого.

Господарськими судами встановлено, що вагони прибули на станцію призначення залізниці, на якій складено акт загальної форми про те, що при огляді вагонів встановлена відповідність всіх запірно-пломбувальних пристроїв документам відправника. При цьому зазначені пристрої справні та теча вантажу відсутня.

У той же день спірні вагони видано вантажоодержувачу, який в порядку, встановленому статтею 133 Статуту залізниць України, передав відправнику право на пред'явлення претензії та позову Товариству.

Згідно зі статтею 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Пунктом 16 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, встановлено, що у разі відмови начальника станції від складання комерційного акта (акта загальної форми) або оформлення акта з порушенням цих Правил, одержувач має право до вивезення вантажу зі станції, а при вивантаженні на місцях не загального користування - протягом 24 годин з моменту прийняття від залізниці вагону (контейнера) з вантажем подати про це письмову скаргу начальнику Дирекції залізничних перевезень.

Відповідно до листа вантажоодержувача на ім'я начальника станції за ознаками недостачі вантажу у вагонах було проведено повторне переважування вагонів та виявлено недостачу вантажу.

Судами попередніх інстанцій встановлено також, що регіональною Торгово-промисловою палатою проведено експертизу залізничних вагонів та за результатами проведення складено акт, в якому зазначено про невідповідність фактичної ваги вантажу у вагонах у бік зменшення проти відомостей, зазначених у перевізних документах. Однак зазначений акт експертизи складено за участю представників підприємств, які не є ні вантажовідправником, ані вантажоодержувачем спірного вантажу.

Водночас судами попередніх інстанцій з'ясовано, що дослідження експертом здійснено всупереч пункту 30 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, яким передбачено присутність під час проведення експертизи начальника станції (його заступника або іншого працівника, уповноваженого начальником станції), оскільки доказів направлення/вручення виклику начальнику станції не подано, що свідчить про недотримання порядку проведення експертизи, а оформлений без участі представника залізниці акт не може прийматися судом як належний доказ.

Крім того, вантаж вантажоодержувачу було видано 10.04.2012, а експертизу щодо недостачі вантажу у вагонах проведено лише 11.04.2012, між тим як позивачем не подано доказів, що підтверджували б неможливість втрати вантажу під час перебування вагонів на залізничній під'їзній колії (місце проведення експертних дій).

Відповідно до статті 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу. Разом з тим у статті 111 названого Статуту наведено перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності, зокрема, якщо вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами перевезення вантажів.

Судами встановлено, що залізницею було доставлено до станції призначення та видано вантаж на підставі статті 52 Статуту залізниць України, згідно з якою на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу (для вантажів у контейнерах) лише у разі прибуття вантажу у пошкодженому вагоні (контейнері), а також у вагоні (контейнері) з пошкодженими пломбами відправника або пломбами попутних станцій. У решті випадків вантажі, завантажені відправником, і ті, що прибули у справних вагонах, контейнерах із непошкодженими пломбами відправника, а також без ознак недостачі, псування, пошкодження на відкритому рухомому складі або у критих та інших вагонах без пломб, якщо такі перевезення передбачені Правилами перевезення вантажів, видаються без перевірки їх кількості і стану.

Оскільки Товариством не доведено належними доказами наявності вини перевізника у втраті вантажу, як і наявності самої втрати, господарські суди правомірно відмовили у стягненні вартості недостачі вантажу (постанова від 06.06.2013 № 5017/2934/2012).

7. Обов'язок одержувача прийняти від станції вантаж, що прибув на його адресу, не залежить від наявності чи відсутності плану перевезень у власних вагонах.

Залізниця звернулася до господарського суду з позовом до Товариства про стягнення суми плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу.

Рішенням господарського суду в задоволенні позовних вимог відмовлено з огляду, зокрема, на те, що акти форми ГУ-23 були підписані відповідачем із запереченням щодо прибуття вагонів понад норми вагонів, зазначені в декадній заявці.

Постановою апеляційного господарського суду рішення господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Вищий господарський суд України залишив без змін постанову апеляційного господарського суду, виходячи з такого.

Господарськими судами встановлено, що у березні 2012 року на коліях станції затримувалися порожні власні вагони, які прямували на адресу Товариства за повними перевізними документами. Ці вагони затримувалися на станції через незабирання їх одержувачем на свою під'їзну колію.

Згідно з пунктом 6 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 (далі - Правила), усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника.

Відомість плати за користування вагонами форми ГУ-46 працівниками відповідача підписано із запереченнями: "З нарахованою сумою не згодні. Вагони прибули на адресу та подано понад добову заявку".

Пунктом 16 Правил встановлено випадки, коли вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами.

Причина звільнення від плати за користування вагонами і контейнерами зазначається у графі "Примітки" відомості плати за користування вагонами (контейнерами).

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначені відповідачем у відомості плати за користування вагонами заперечення з посиланням на пункт 16 Правил не є підставою для звільнення його від плати за користування вагонами.

У статті 47 Статуту залізниць України встановлено, що у разі прибуття вантажу на адресу одержувача, поставка якого йому не передбачена планом (договором, контрактом, замовленням, нарядом та ін.), останній зобов'язаний прийняти такий вантаж від станції на відповідальне зберігання.

Отже, обов'язок одержувача прийняти від станції вантаж, що прибув на його адресу, не залежить від наявності чи відсутності плану перевезень у власних вагонах.

Судом апеляційної інстанції з'ясовано також, що за залізничними накладними власні порожні вагони прибули на станцію, відправляв їх власник на підставі укладеного з вантажоодержувачем договору без участі залізниці.

Порожні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", який залізниця зобов'язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.

Вантажоодержувач був своєчасно повідомлений про прибуття спірних вагонів, про що є запис у книзі повідомлень, яка відповідає вимогам додатку 7 до Правил.

У статті 46 Статуту залізниць України зазначено, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції погодився з апеляційним господарським судом у тому, що плата за користування вагонами та збір за зберігання вантажу розраховані Залізницею згідно з вимогами Статуту залізниць України (постанова від 13.06.2013 № 13/5005/8060/2012).

8. У спорі про стягнення плати за користування вагонами внаслідок затримки вагонів на підходах до станції призначення слід враховувати положення пунктів 9, 10, 12 Правил користування вагонами і контейнерами та брати до уваги, що така плата нараховується з моменту видачі наказу про затримку вагонів.

Залізниця звернулася до господарського суду з позовом до Товариства про стягнення плати за користування вагонами та зберігання вантажу у вагонах в березні 2012 року.

Рішенням господарського суду у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою апеляційного господарського суду зазначене рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Вищий господарський суд України залишив без змін постанову апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Згідно з абзацом четвертим пункту 10 Правил користування вагонами і контейнерами (далі - Правила) станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником).

Дотримуючись зазначених вимог, Залізниця повідомила Товариство про прибуття на його адресу вантажу, про затримку цього вантажу через неприйняття його вантажовласником та неможливість прийняття його станцією призначення.

Пунктом 3 Правил передбачено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46.

При цьому суд першої інстанції, посилаючись на положення статті 42 Статуту залізниць України, дійшов висновку, що плата за користування вагонами повинна була нараховуватися з моменту повідомлення вантажоодержувача про прибуття вантажу, а не з моменту видачі наказу про затримку вагонів на шляху перевезення, і тому відмовив у задоволенні позовних вимог.

Однак суд апеляційної інстанції правомірно не погодився з цим висновком з урахуванням такого.

Відповідно до статті 119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами перевезення вантажів. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.

Згідно з пунктами 9, 10, 12 Правил про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Наказ підписується посадовою особою, визначеною начальником залізниці. Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника.

Таким чином, апеляційний господарський суд правомірно не погодився з посиланнями суду першої інстанції на положення частини другої статті 42 Статуту залізниць України.

Відповідно до статті 42 Статуту залізниць України Залізниця зобов'язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу або до 12-ої години наступного дня. Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції. Одержувач може визначити спосіб повідомлення. Якщо залізниця не повідомить про прибуття вантажу, одержувач звільняється від внесення плати за користування вагонами (контейнерами) і за зберігання вантажу до того часу, як буде надіслано повідомлення. За угодою між одержувачем і станцією вагони (контейнери) можуть подаватися без попереднього повідомлення.

Оскільки позов подано про стягнення плати за користування вагонами внаслідок затримки вагонів на підходах до станції призначення, а не про стягнення плати за користування вагонами при прибутті вантажу на станцію призначення, то в даному разі слід керуватися положеннями законодавства, що регулюють порядок оплати користування вагонами саме у випадку затримки вагонів на шляху прямування, - пунктами 9 і 10 Правил.

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги щодо стягнення плати за користування вагонами за період з моменту затримки вагонів до моменту повідомлення вантажоодержувача про затримку є обґрунтованими та підлягають задоволенню (постанова від 04.04.2013 № 5016/1753/2012(16/83).

9. За приписами статті 133 Статуту залізниць України допускається передача права на пред'явлення претензій та позовів до перевізника вантажоодержувачем вантажовідправнику за умови дотримання відповідного порядку вчинення переуступного напису на документі.

Товариство звернулося до господарського суду з позовом до Залізниці про стягнення вартості нестачі вантажу.

Постановою апеляційного господарського суду рішення місцевого господарського суду про відмову у позові скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вищий господарський суд України залишив без змін постанову апеляційної інстанції, виходячи з такого.

Товариством на адресу одержувача у напіввагонах за накладною на групу вагонів з однієї станції на іншу станцію відвантажено кам'яне вугілля.

Вантажоодержувач в особі керівника одного з підрозділів і головного бухгалтера на накладній зробив переуступний напис на право пред'явлення претензії і позову відправнику вантажу - Товариству.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що переуступний напис не має юридичної сили, оскільки не відповідає приписам абзацу другого пункту 2 Правил заявлення та розгляду претензій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, згідно з якими "переуступний напис засвідчується підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства". Переуступний напис на залізничній накладній за спірною відправкою здійснено не керівником та головним бухгалтером юридичної особи, а керівником одного з підрозділів і головним бухгалтером цього підрозділу.

Відповідно до статті 133 Статуту залізниць України допускається передача права на пред'явлення претензії вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені. Передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством.

Апеляційним господарським судом встановлено, що одержувач вантажу в особі генерального директора уповноважив своїх представників шляхом видачі їм відповідної довіреності діяти від імені юридичної особи, в тому числі передавати відповідне право відправнику, про що зроблено напис в накладній, завірений печаткою.

Отже, Товариством дотримано встановлений порядок вчинення переуступного напису на залізничній накладній одержувачем вантажу з передачі права на пред'явлення вимог до перевізника (постанова від 22.01.2013 № 5006/21/63/2012).

10. Розмір відповідальності за недостачу вантажу з вини залізниці обраховується виходячи з вартості вантажу, визначеної на підставі рахунка або іншого документа вантажовідправника.

Акціонерне товариство звернулося до господарського суду з позовом до Залізниці про стягнення вартості недостачі вантажу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку, що винною у незбереженні вантажу під час перевезення є Залізниця, але належні докази вартості вантажу відсутні, оскільки Товариство, на рахунок-фактуру якого посилається Акціонерне товариство, не є відправником.

Апеляційний господарський суд рішення місцевого суду скасував та позовні вимоги задовольнив з огляду на те, що вина Залізниці у недостачі є доведеною, а відтак вона повинна нести відповідальність виходячи з купівельної ціни продукції, а не з вартості вантажу, зданого до перевезення, як це передбачено статтею 115 Статуту залізниць України.

Вищий господарський суд України скасував постанову апеляційного господарського суду, а рішення місцевого господарського суду залишив без змін з огляду на таке.

Відповідно до статті 114 Статуту залізниць України залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу вантажу, у розмірі дійсної вартості, яка визначається за правилами статті 115 цього Статуту.

Частиною першою статті 115 названого Статуту передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Судами встановлено, що позивач є покупцем горішка коксового за договором поставки, укладеним з Товариством, яке, в свою чергу, є покупцем горішка коксового за договором поставки, укладеним з Торговим домом, а вартість нестачі визначена згідно з рахунком Товариства.

При цьому сторонами договору перевезення є Залізниця та відправник вантажу, які у зазначеній купівлі - продажу участі не брали.

Отже, з огляду на приписи статей 114, 115 Статуту залізниць України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин згідно з частиною п'ятою статті 307 Господарського кодексу України та які передбачають обмежену відповідальність Залізниці виходячи з вартості вантажу, визначеної на підставі рахунка або іншого документа вантажовідправника, документи посередників про кількість та ціну, за якими вони продали продукцію, не можуть визнаватися належними доказами для визначення розміру відповідальності (постанова від 12.06.2012 № 23/208).

11. У разі якщо вагон є критим і не є спеціалізованим для перевезення добрив, залізниця зобов'язана промити такий вагон, а вантажоодержувач - відшкодувати збір за промивання.

Рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог Залізниці до Порту мотивовано тим, що вантажоодержувач згідно зі статтею 35 Статуту залізниць України відшкодовує витрати залізниць, пов'язані з очищенням порожніх вагонів.

Постановою апеляційного господарського суду зазначене рішення місцевого господарського суду скасовано та в позові відмовлено з огляду на те, що Залізниця не подала належних доказів використання під навантаження спірного вагону іншими видами вантажу, тому згідно з пунктом 1.3 Правил перевезення вантажів навалом і насипом, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542, промивання даного вагону не повинно було проводитися.

Вищий господарський суд України скасував постанову апеляційного господарського суду та залишив без змін рішення господарського суду першої інстанції, виходячи з такого.

Залізниця та Порт уклали договір про обробку вагонів з вантажами, відповідно до якого Порт зобов'язаний повністю очищати вагони від вантажу, в тому числі від стороннього, знімати реквізити кріплення після розвантаження згідно зі статтею 35 Статуту залізниць України та забезпечувати цілість вагонів.

За фактом повернення вагону на станції Порту складено акт загальної форми, в якому зазначено, що вагон порожній від сульфату. Даний вагон потребує промивання, а у зв'язку з відсутністю промивочного пункту Порт промивання не здійснює.

Відповідно до статті 35 Статуту залізниць України та пункту 26 Правил видачі вантажів одержувач або організація, яка здійснює вивантаження, зобов'язані повністю вивантажити (злити) вантаж із вагона (цистерни) і контейнера.

Пунктом 1.3. Правил перевезень вантажів навалом і насипом визначено, що після вивантаження забруднювальних вантажів із критих та спеціальних (спеціалізованих) вагонів одержувач повинен промити ці вагони у спеціально обладнаних місцях; перелік таких вантажів зазначено в додатку 2.

У додатку №2 до пункту 1.3 Правил перевезення вантажів навалом і насипом (перелік вантажів, після вивантаження яких провадиться промивання вагонів) значиться такий вид вантажу, як "Сульфати різні".

Після вивантаження з вагону сульфату промивання вагону не проводиться, якщо відбулося: перевезення цих вантажів у вагонах відкритого типу, а також кільцевими маршрутами (у разі повернення порожніх вагонів після вивантаження за перевізними документами); якщо вагони після вивантаження використовуються під навантаження таких же вантажів; при здвоєних операціях; після вивантаження власних та орендованих вагонів, а також спеціалізованих вагонів, які використовуються для перевезення одних і тих самих вантажів.

Отже, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що, оскільки вагон є критим і не є спеціалізованим для перевезення добрив, то Залізниця зобов'язана промити вагон та нарахувати Порту збір за його промивання, а Порт - відшкодувати витрати Залізниці, пов'язані з очищенням порожнього вагону (постанова від 10.04.2013 № 5024/1497/2012).

12. За всю сукупність неправильних, неточних або неповних відомостей, зазначених у конкретній накладній, до вантажовідправника може бути застосовано лише один п'ятикратний розмір штрафу, як це передбачено статтями 118, 122 Статуту залізниць України.

Залізниця звернулася до господарського суду з позовом до Порту про стягнення штрафу, який нараховано за неправильно зазначений у залізничній накладній код вантажоодержувача, та штрафу, який нараховано за неправильно зазначену у залізничній накладній адресу вантажоодержувача.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено частково, з відповідача стягнуто штраф за неправильне зазначення в залізничній накладній коду та адреси вантажоодержувача, а також задоволено клопотання відповідача про зменшення суми штрафу.

Вищий господарський суд України залишив без змін зазначені судові рішення у справі, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 24 Статуту залізниць України вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній.

Згідно зі статтею 122 Статуту залізниць України за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 цього Статуту, тобто у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення.

Таким чином, з правового аналізу статей 118, 122 Статуту залізниць України вбачається, що штраф за відповідні порушення нараховується одноразово (постанова від 16.05.2013 № 5017/2133/2012).

13. У разі якщо спір виник з міжнародного перевезення, сума штрафу за невірне, неповне та неточне зазначення у накладній відомостей стягується згідно з § 3 статті 12 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення. Ця Угода не містить заборони щодо зменшення штрафу, тому суди у вирішенні відповідного спору не позбавлені права застосувати положення статті 233 Господарського кодексу України.

Залізниця звернулася до господарського суду з позовом до Товариства про стягнення штрафу за надлишкову масу проти відомостей, зазначених у міжнародній залізничній накладній.

Рішенням господарського суду позов задоволено частково з огляду на застосування судом права щодо зменшення розміру санкцій, а постановою апеляційного господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення скасовано, відповідні позовні вимоги задоволено з посиланням на відсутність правових підстав для зміни розміру штрафу, передбаченого статтями 118 та 122 Статуту залізниць України.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення місцевого суду, Вищий господарський суд України зазначив таке.

Спір стосується стягнення штрафу за невірне зазначення маси вантажу у міжнародній накладній, за якою Товариством було відправлено зі станції Південної залізниці на станцію Білоруської залізниці вагон з вантажем.

При зважуванні на динамічних тензометричних вагах вагону була виявлена невідповідність маси вантажу даним перевізних документів, а саме перевантаження вагону понад його вантажопідйомність.

У зв'язку із зазначеним порушенням складено акти загальної форми та комерційний акт.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд виходив з того, що згідно із статтею 122 Статуту залізниць України за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порту стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. Одночасно суд першої інстанції взяв до уваги, що за приписами статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Беручи до уваги обставини, викладені у клопотанні про зменшення суми нарахованого позивачем штрафу, господарський суд першої інстанції зменшив розмір штрафу.

Суд апеляційної інстанції зі зменшенням суми штрафу не погодився, зазначивши, що суд не мав права зменшувати штраф, передбачений статтями 188 та 122 Статуту залізниць України, оскільки цим змінюється розмір штрафу, встановленого нормативно-правовим актом.

Вищим господарським судом України такий висновок визнано помилковим, оскільки зменшення суми, яка підлягає стягненню, ніяким чином не впливає на розмір неустойки, встановлений Статутом залізниць України.

Вищий господарський суд України зазначив, що судом апеляційної інстанції не враховано та не виправлено помилку господарського суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин норм національного законодавства, в той час як спір виник з міжнародного перевезення, до якого, враховуючи встановлені попередніми судами обставини, підлягає застосуванню § 3 статті 12 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення.

Статтею 36 цієї Угоди передбачено, що за відсутності у названій Угоді, тарифах та службовій інструкції необхідних положень, застосовуються положення внутрішніх правил сторони, учасниці Угоди.

Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення не містить заборони щодо зменшення штрафу.

Таким чином, приписи статті 233 Господарського кодексу України можуть бути застосовані й до штрафів, передбачених Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення (постанова від 17.12.2013 № 922/2524/13).

Голова Вищого

господарського суду України   Б. Львов