Самостійно змінювати визначену працівником причину звільнення з роботи власник або уповноважений ним орган не вправі

Позивач зазначив, що працював провідним спеціалістом центру розвитку компетенцій управління розвитку персоналу департаменту управління персоналом ВАТ КБ «Надра». У листопаді 2008 р. та січні 2009 р. працедавець порушив встановлені законом строки виплати заробітної плати. Також у листопаді 2008 р. С. було примусово відправлено у відпустку за власний рахунок без збереження заробітної плати, а впродовж січня та лютого 2009 р. від нього вимагали звільнитися з роботи за власним бажанням, мотивуючи це потребою у скороченні чисельності працівників у зв’язку з проведенням антикризових дій та з метою оптимізації витрат працедавця. За таких обставин 13 лютого 2009 р. С. подав заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП внаслідок порушення працедавцем законодавства про працю. Однак 13 лютого 2009 р. його було звільнено з роботи за ч. 1 ст. 38 КЗпП. Вважаючи, що працедавець незаконно змінив правові підстави його звільнення, позивач просив змінити формулювання причин розірвання договору з ним із ч. 1 ст. 38 КЗпП на ч. 3 ст. 38 КЗпП, а також стягнути на його користь із працедавця передбачену ст. 44 КЗпП вихідну допомогу та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 22 вересня 2011 р., залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду м. Києва від 7 лютого 2012 р. та судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2012 р., у задоволенні позовних вимог відмовив.

У заяві про перегляд Верховним Судом України рішення суду касаційної інстанції С., пославшись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. 38 КЗпП, просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення особи, яка надає правову допомогу позивачу С. — адвоката П., на підтримання заяви та представника ПАТ КБ «Надра» Ш. на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

Відповідно до змісту ст. 360⁴ ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо встановить, що воно є незаконним.

За змістом ст. 38 КЗпП працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Якщо вказані працівником причини звільнення — порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП) — не підтверджуються або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП.

У справі, яка переглядається, суд установив, що С. перебував із ПАТ КБ «Надра» в трудових відносинах на умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк. 13 лютого 2009 р. С. подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням у зв’язку з порушенням працедавцем законодавства про працю (ч. 3 ст. 38 КЗпП). Того ж дня його було звільнено з роботи на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП.

Вважаючи таке звільнення правомірним, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив із того, що порушення працедавцем законодавства про працю мало разовий характер, було зумовлене поважними причинами і не потягло істотного порушення трудових прав позивача.

Однак при цьому суд не врахував того, що для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має лише факт порушення законодавства про працю, яке спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення або істотність порушення трудових прав працівника.

Крім того, суд не врахував, що власник або уповноважений ним орган не вправі самостійно змінювати визначену працівником причину звільнення з роботи.

За таких обставин рішення суду не можна визнати законним.

В ухваленому 11 травня 2012 р. судом касаційної інстанції рішенні у справі з подібних правовідносин за позовом Особи 1 до ПАТ «КБ «Надра», на яке послався заявник, суд касаційної інстанції зазначив, що за наявності факту порушень законодавства про працю працівник має підстави для реалізації передбаченого ч. 3 ст. 38 КЗпП права на розірвання трудового договору у визначений ним строк з отриманням вихідної допомоги (справа № 6-35524ск11).

Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360³, частинами 1, 2 ст. 360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України заяву С. задовольнила частково: ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2012 р. скасувала, направила справу на новий касаційний розгляд.