Згідно з вимогами ч. 7 ст. 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.
Даючи оцінку рішенню профспілкового комітету, суди дійшли правильного висновку, що відмова в наданні згоди на звільнення позивача є необґрунтованою та що в рішенні немає посилань на порушення адміністрацією норм трудового законодавства щодо підстав і порядку звільнення позивача

Позивач послався на те, що 13 вересня 2007 р. його було звільнено із посади начальника аеровокзального комплексу на підставі наказу директора ДП від 12 вересня 2007 р. за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП у зв’язку зі змінами в організації виробництва, скороченням штату і відмовою від переведення на іншу роботу.

Вважаючи своє звільнення незаконним, оскільки не було своєчасно повідомлено профспілкову організацію та не враховано його переважне право на залишення на роботі, кваліфікацію і продуктивність праці, Г. просив визнати наказ директора ДП від 12 вересня 2007 р. незаконним, поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та 50 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 10 грудня 2007 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 лютого 2008 р., у задоволенні позову відмовив.

На обґрунтування касаційної скарги Г. послався на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права і просив скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як зазначено в п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За правилами ст. 42 цього Кодексу при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 49² КЗпП одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

За змістом ст. 43 КЗпП розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу профспілкової організації, членом якої є працівник, не пізніш як через місяць з дня одержання згоди профспілкового органу.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 43 КЗпП рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Г. працював на посаді начальника аеровокзального комплексу ДП.

З метою оптимізації чисельності персоналу, вдосконалення процесу наземного обслуговування повітряних суден та скорочення адміністративних витрат 10 липня 2007 р. тимчасово виконуючий обов’язки директора ДП видав наказ про зміну в організаційній структурі та штатному розписі ДП, за яким було скорочено деякі посади, зокрема й начальника аеровокзального комплексу підприємства. З наказом Г. ознайомили 12 липня 2007 р. і запропонували йому переведення на вакантні посади.

30 серпня 2007 р. ДП звернулося до профспілкового комітету про надання згоди на звільнення Г. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП у зв’язку зі змінами в організації виробництва, скороченням штату працівників.

У виписці з протоколу засідання профспілкового комітету ДП від 11 вересня 2007 р. зазначено про рішення не надавати згоду на звільнення Г., оскільки адміністрація не поінформувала профспілковий комітет про реорганізацію та скорочення штату працівників за три місяці до їх проведення.

Наказом директора ДП від 12 вересня 2007 р. Г. було звільнено з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП у зв’язку зі змінами в організації виробництва, скороченням штату працівників.

Враховуючи наведене, суди зробили правильний висновок, що посада начальника аеровокзального комплексу, яку обіймав Г., була єдиною на підприємстві, її скорочено й будь-яка перевага в цьому разі не могла бути реалізована. Даючи оцінку рішенню профспілкового комітету ДП, суди дійшли правильного висновку, що відмова в наданні згоди на звільнення позивача є необґрунтованою та що в рішенні немає посилань на порушення адміністрацією норм трудового законодавства щодо підстав і порядку звільнення позивача. Крім того, від переведення на вакантні посади Г. відмовився.

Відповідно до ст. 337 ЦПК суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що суди порушили або неправильно застосували норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на викладене та керуючись статтями 336 і 337 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Г. відхилила: рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2007 р. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 лютого 2008 р. залишила без змін.