Виходячи зі змісту статей 24 та 25 Закону України «Про оренду землі» припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки та передача третім особам функцій з її обробітку й оплати орендної плати орендодавцю виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем, та є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки за ст. 32 зазначеного Закону

У квітні 2012 р. С.М. звернувся до Калинівського районного суду Вінницької області з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» (далі — СТОВ «Лан») про розірвання договору оренди землі.

На обґрунтування позовних вимог С.М. зазначив, що 1 березня 2007 р. між ним і СТОВ «Лан» строком на 10 років укладено договір оренди земельної ділянки, яка належить йому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку.

Пославшись на те, що з 28 лютого 2009 р. відповідач не здійснює господарської діяльності, а земельна ділянка безпідставно використовується іншим сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Лан-Агро» (далі — СТОВ «Лан-Агро»), позивач просив розірвати спірний договір у зв’язку з грубим порушенням орендарем умов використання об’єкта оренди.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 28 вересня 2012 р. позовні вимоги С.М. задоволено: розірвано договір оренди землі, укладений 1 березня 2007 р. між позивачем і СТОВ «Лан»; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням від 23 листопада 2012 р. Калинівський районний суд Вінницької області зобов’язав СТОВ «Лан» повернути орендовану земельну ділянку її власнику.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 25 січня 2013 р., залишеною без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2013 р., апеляційну скаргу СТОВ «Лан» відхилив, рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 28 вересня 2012 р. та додаткове рішення цього ж суду від 23 листопада 2012 р. залишив без змін.

У листопаді 2013 р. СТОВ «Лан» подало до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2013 р.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 23 грудня 2013 р. допустила до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом С.М. до СТОВ «Лан» про розірвання договору оренди землі для перегляду зазначеної ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

У заяві СТОВ «Лан» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2013 р. порушено питання про скасування ухвалених судами попередніх інстанцій рішень і прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог із підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК, — неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 8 та 25 Закону від 6 жовтня 1998 р. № 161-XIV «Про оренду землі» (далі — Закон № 161-XIV), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Як на приклад наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції зазначених вище норм матеріального права СТОВ «Лан» послалося на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 р. у справі за позовом С.І. до СТОВ «Лан» про розірвання договору оренди землі (справа № 6- 22234св13).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника С.М. — К.О. та представника СТОВ «Лан» — К.П., дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 353 ЦПК Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Суди встановили, що 1 березня 2007 р. між С.М. і СТОВ «Лан» строком на 10 років був укладений договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області. Договір оренди зареєстрований Калинівським районним відділом Вінницької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що 30 липня 2007 р. в Державному реєстрі земель вчинено відповідний запис.

Згідно з пунктами 1, 9 зазначеного договору СТОВ «Лан» прийняло від позивача земельну ділянку в строкове платне користування.

За висновком суду першої інстанції орендар усунувся від виконання умов договору та статей 5, 8, 13, 21 і 25 Закону № 161-XIV щодо безпосереднього використання спірної земельної ділянки та внесення за неї орендної плати, що в силу ст. 32 цього Закону є підставою для розірвання договору.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог С.М., апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що припинення орендарем використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди з передачею цієї функції іншій юридичній особі, а також внесення останньою орендної плати за користування земельною ділянкою є істотним порушенням вимог статей 24, 25 Закону № 161-XIV, умов договору оренди та є підставою для його розірвання.

Заявник зазначив, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічної справи за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків.

У наданому для порівняння рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 р. (справа № 6- 22234св13) касаційний суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову орендодавця про розірвання договору оренди земельної ділянки, виходив із того, що укладений орендарем зі СТОВ «Лан-Агро» договір про виконання робіт та надання послуг свідчить про доручення однієї юридичної особи іншій провести юридично значущі дії, а саме виконати роботи з обробітку землі, сплатити кошти третім особам, і не може розглядатись як договір суборенди землі, який потребує проходження державної реєстрації. Висновки судів про те, що укладений між СТОВ «Лан» і СТОВ «Лан-Агро» договір фактично є договором суборенди земельної ділянки, не ґрунтуються на доказах, а є лише припущенням судів.

Крім того, касаційний суд послався на те, що ні ст. 24 Закону № 161- XIV, ні умовами договору не передбачено прав орендодавця, порушення яких стало підставою для звернення до суду з позовом про розірвання договору оренди землі.

Зазначене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, ухвалення ним різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходила з такого.

Орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі (ст. 25 Закону № 161- XIV), а орендодавець відповідно до ч. 1 ст. 24 цього Закону має право вимагати від орендаря безпосереднього використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди та своєчасного внесення орендної плати.

Залучення третіх осіб до обробітку землі та оплати орендної плати орендодавцю з припиненням орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки виходить за межі діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем.

За змістом ч. 1 ст. 32 Закону № 161-XIV договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору.

Суди попередніх інстанцій у справі, яка переглядається, установивши, що з березня 2009 р. СТОВ «Лан» господарської діяльності із цільового використання орендованої земельної ділянки не здійснювало, ця земельна ділянка оброблялась іншим сільськогосподарським підприємством, яке й виплачувало орендодавцю орендну плату за спірним договором, дійшли правильного висновку про порушення СТОВ «Лан» визначених Законом № 161-XIV та договором оренди землі прав орендодавця.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що суд касаційної інстанції, ухвалюючи судове рішення у справі, яка переглядається, правильно застосував норми матеріального права, тому передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК підстав для перегляду судового рішення немає.

Керуючись статтями 355, 360³, 360⁵ ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у задоволенні заяви СТОВ «Лан» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2013 р. відмовила.