Згідно із частинами 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Законом України «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя», що набрав чинності 8 лютого 2011 р., ст. 61 СК України доповнено ч. 5, якою передбачено, що об’єктом права спільної сумісної власності подружжя є земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації¹.
Визнаючи спірні земельні ділянки, одержані сторонами в 1996 та 2009 рр., спільною сумісною власністю подружжя, суди безпідставно керувалися ч. 5 ст. 61 СК, застосувавши цю норму до правовідносин, що виникли до набрання чинності згаданим вище Законом

У лютому 2011 р. Г.Л. звернулася до суду з позовом до Г.С. про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації.

Позивачка послалася на те, що 19 липня 2007 р. за час шлюбу та за спільні кошти й кошти, отримані в кредит, вона та відповідач придбали автомобіль «Ауді Q7», вартість якого становила 666 тис. 45 грн; вони витратили спільні кошти в розмірі 423 тис. 45 грн.

Пославшись на зазначені обставини, Г.Л. просила суд стягнути з Г.С. на її користь грошову компенсацію в розмірі 211 тис. 522 грн 50 коп., а спірний автомобіль залишити відповідачу.

У грудні 2011 р. Г.С. звернувся до суду із зустрічним позовом про поділ майна, пославшись на те, що з 17 лютого 1990 р. перебував у шлюбі з Г.Л., рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 2 липня 2010 р. цей шлюб розірвано. За час шлюбу ними набуто дві земельні ділянки, які зареєстровані на його ім’я, та одну земельну ділянку, яка зареєстрована на ім’я Г.Л., а також автомобіль «Ауді Q7» вартістю 666 тис. 45 грн; крім того, вони мають спільні грошові зобов’язання перед Д.С. на суму 250 тис. доларів США. На купівлю автомобіля вони витратили спільні кошти: аванс, внесений у ТОВ «Ауді-Центр Київ», у розмірі 166 тис. 45 грн, сплата реєстраційного обліку в органах Державтоінспекції в розмірі 17 тис. 401 грн 13 коп., отримання страхових полісів у сумі 18 тис. 524 доларів США, установлення супутникового супроводження у сумі 10 тис. грн, сплата кредиту «ОТП Банк» за період з липня 2007 р. до грудня 2009 р. — 54 тис. 997 доларів США, амортизація автомобіля, яка становить 273 тис. 404 грн, а всього було витрачено 1 млн 238 тис. 306 грн.

Г.С. просив суд поділити майно подружжя; визнати спірний автомобіль спільним майном; визнати за Г.Л. право власності на ½ частину автомобіля та кредитні зобов’язання перед «ОТП Банк», стягнувши з неї на його користь грошову компенсацію в розмірі 619 тис. 153 грн; визнати за ним право власності на дві земельні ділянки, які належать Г.С. та Г.Л. на підставі державного акта на право власності; визнати за Г.Л. право власності на земельну ділянку, яка належить їм на підставі державного акта, виданого на підставі рішення Сквирської міської ради (далі — міськрада) від 12 грудня 1996 р.; боргові зобов’язання перед Д.С. у розмірі 2 млн грн розподілити між сторонами по 1 млн грн.

Солом’янський районний суд м. Києва рішенням від 6 квітня 2012 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 7 серпня 2012 р., у задоволенні позову Г.Л. відмовив, зустрічний позов Г.С. задовольнив частково. Визнано об’єктами спільної сумісної власності подружжя: автомобіль «Ауді Q7», земельні ділянки, які належать їм відповідно до державного акта на право власності, виданого на підставі рішення міськради від 12 грудня 1996 р., та відповідно до державних актів від 24 лютого 2009 р. на право власності на дві земельні ділянки. Постановлено визнати за Г.Л. право власності на ½ частину автомобіля «Ауді Q7» і визнати за нею зобов’язання щодо виконання кредитного договору від 25 липня 2007 р. та договору застави автотранспортного засобу від 25 липня 2007 р. в ½ частині відповідно до розрахунків банку; визнати за Г.С. право власності на ½ частину автомобіля «Ауді Q7» і визнати за ним зобов’язання щодо виконання кредитного договору від 25 липня 2007 р. та договору застави автомобіля від 25 липня 2007 р. в ½ частині відповідно до розрахунків банку. Постановлено визнати за Г.С. право власності на дві земельні ділянки згідно з державними актами на право власності від 24 лютого 2009 р.; визнати за Г.Л. право власності на земельну ділянку згідно з державним актом на підставі рішення міськради від 12 грудня 1996 р.; визнано грошові зобов’язання перед Д.С. солідарними борговими зобов’язаннями сторін та розподілено їх по 1 млн грн за кожним із сторін.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2012 р. відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Г.Л. на рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 6 квітня 2012 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 7 серпня 2012 р.

У поданій до Верховного Суду України 7 грудня 2012 р. заяві Г.Л. просила скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2012 р., а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, пославшись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема ч. 5 ст. 61 СК.

У заяві як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права Г.Л. навела ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2012 р. (справа № 6-12635ск12), від 23 травня 2012 р. (справа № 6-1289св12) та від 20 червня 2012 р. (справа № 6-67530св12).

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 24 грудня 2012 р. справу допустив до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Г.Л. та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Суди встановили, що 17 лютого 1990 р. між сторонами укладено шлюб. Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 2 липня 2010 р. цей шлюб розірвано. За час шлюбу Г.С. уклав договір позики з Д.С. на суму 250 тис. доларів США, що становило 2 млн грн. Отримані в позику кошти були частково витрачені на купівлю спірного автомобіля, предметів побуту, оплату навчання неповнолітнього сина та на інші потреби сім’ї.

Міськрада рішенням від 12 грудня 1996 р. виділила Г.С. земельну ділянку для ведення садівництва. 9 січня 1997 р. він отримав державний акт на право приватної власності на зазначену земельну ділянку.

Розпорядженням Чорноморської районної державної адміністрації від 7 лютого 2009 р. Г.С. виділено земельну ділянку рекреаційного призначення. 24 лютого 2009 р. він отримав державний акт на право власності на цю земельну ділянку.

Г.Л. також виділено земельну ділянку рекреаційного призначення розпорядженням Чорноморської районної державної адміністрації від 7 лютого 2009 р. Державний акт на право власності на земельну ділянку вона отримала 24 лютого 2009 р.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову Г.Л. та частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги Г.С., суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що майно, яке було набуте сторонами за час шлюбу та існувало на момент розлучення, а також грошові зобов’язання перед іншими особами є об’єктами спільної сумісної власності подружжя, у тому числі й земельні ділянки, на підставі ч. 5 ст. 61 СК.

Проте в наданих заявницею для підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2012 р., від 23 травня 2012 р. та від 20 червня 2012 р. зазначено, що Законом від 11 січня 2011 р. № 2913-VІ «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя», що набрав чинності 8 лютого 2011 р. (далі — Закон № 2913-VІ), ст. 61 СК було доповнено ч. 5, а тому земельні ділянки, які набуті до цієї дати, не можуть бути визнані об’єктами спільної сумісної власності подружжя.

Наведене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та ухвалення ним різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходила з такого.

Згідно із частинами 1 та 2 ст. 5 ЦК акти цивільного законодавства регулюють відносини, що виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Законом № 2913-VI ст. 61 СК доповнено ч. 5, якою визначено, що об’єктом права спільної сумісної власності подружжя є земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Отже, визнаючи спірні земельні ділянки, які одержані сторонами в 1996 та 2009 рр., спільною сумісною власністю подружжя, суди безпідставно керувалися ч. 5 ст. 61 СК, застосувавши цю норму до правовідносин, які виникли до набрання чинності згаданим вище Законом.

За таких обставин і керуючись ст. 360³ ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду заяву Г.Л. задовольнила: ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2012 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

¹ Частину 5 ст. 61 виключено на підставі Закону від 17 травня 2012 р. № 4766-VI.