Вирішуючи спір про повернення авансу та відшкодування збитків, завданих одній із сторін попереднього договору, суду слід встановити причину неукладення основного договору, чи мало місце необґрунтоване ухилення однієї із сторін від укладення договору, а також з’ясувати умови відповідальності, які були встановлені попереднім договором

У березні 2010 р. Г. звернувся до суду з позовом до М. про стягнення коштів. Позивач послався на те, що 23 вересня 2008 р. між ним та відповідачем було укладено попередній договір, за умовами якого М. зобов’язався до 30 жовтня 2008 р. продати, а він — купити земельну ділянку загальною площею 0,0623 га; він також передав М. передоплату (аванс) в розмірі 24 тис. грн, однак основний договір укладено не було, оскільки продавець не надав нотаріусу повного пакета документів, необхідних для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Г. просив суд стягнути з відповідача 24 тис. грн авансу та 32 тис. 282 грн 40 коп. збитків, передбачених попереднім договором.

Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 8 листопада 2011 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2012 р., в задоволенні позову відмовив.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2012 р. касаційну скаргу Г. відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 8 листопада 2011 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2012 р. залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України 2 липня 2012 р. заяві Г., пославшись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема ст. 635 ЦК, просив скасувати зазначену ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та постановити нове рішення — про стягнення 24 тис. грн.

На підтвердження своїх доводів Г. навів ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 вересня 2009 р. в справі № 6-2288св09, рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 квітня 2009 р. в справі № 6-15883св08, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 серпня 2011 р. в справі № 6-20504св11 та від 6 березня 2012 р. в справі № 6-1207ск12, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2011 р. в справі № 6-2226св11, а також ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2012 р. в справі № 6-45857св11.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2012 р. справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно зі ст. 355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Суди встановили, що 23 вересня 2008 р. між сторонами було укладено попередній договір, за умовами якого вони зобов’язалися до 30 жовтня 2008 р. укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0623 га, власником якої був М. На підтвердження свого наміру Г. передав М. 24 тис. грн як передоплату (аванс) у рахунок вартості земельної ділянки.

Зазначеним попереднім договором (п. 5.1) було встановлено, що в разі відмови продавця від укладення договору купівлі-продажу він зобов’язується повернути покупцю суму, отриману ним під час підписання цього договору, та відшкодувати покупцю збитки, завдані простроченням, у розмірі 100 % від суми передоплати з урахуванням індексу інфляції. Також п. 5.2 було передбачено, що у разі невиконання умов цього договору з вини покупця сума передоплати (авансу) залишається у продавця.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що на час укладання основного договору 30 жовтня 2008 р. продавець зібрав та надав усі необхідні для здійснення правочину документи, що підтверджено штампом нотаріуса на них, однак основний договір укладено не було. Також зазначено, що М. не відмовлявся і не ухилявся від укладення основного договору, зміни в попередній договір щодо строків укладання основного договору не внесені, тому з боку продавця не було порушень п. 5.1 укладеного попереднього договору, а отже, немає й підстав для повернення авансу.

У наданій заявником для порівняння ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 вересня 2009 р. зазначено, що оскільки в строк, встановлений попереднім договором, основний договір купівлі-продажу укладено не було не з вини позивача, то згідно зі ст. 635 ЦК авансова сума підлягає поверненню.

Решту наданих для порівняння судових рішень судів касаційної інстанції не можна вважати такими, що свідчать про те, що за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин суд дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з вимогами ст. 629 ЦК договір є обов’язковим для виконання сторонами.

В абз. 1 ч. 1 ст. 635 ЦК зазначено, що попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Необґрунтоване ухилення однієї із сторін від укладення основного договору, передбаченого попереднім договором, може бути підставою для відшкодування другій стороні збитків, завданих простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства (ч. 2 ст. 635 ЦК).

Встановлені судом обставини справи та аналіз наведених норм матеріального права дають підстави для висновку про те, що, вирішуючи спір про повернення авансу та відшкодування збитків, завданих одній із сторін попереднього договору, суду слід встановити причину неукладення основного договору, чи мало місце необґрунтоване ухилення однієї із сторін від укладення договору, а також з’ясувати умови відповідальності, які були встановлені попереднім договором.

Проте при вирішенні спору суди наведених вимог закону та умов укладеного між сторонами попереднього договору, яким встановлювалось, що сума передоплати (авансу) залишається у продавця лише у разі невиконання умов цього договору з вини покупця, не врахували.

Відмовивши у позові з тих підстав, що М. не відмовлявся і не ухилявся від укладення основного договору, без встановлення причини неукладення договору та наявності вини самого позивача в цьому суд допустив неправильне застосування норм матеріального права, зокрема ст. 629 та ч. 2 ст. 635 ЦК, а суд касаційної інстанції безпідставно погодився з таким висновком.

Відповідно до вимог частин 1, 2 ст. 360⁴ ЦПК Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

За таких обставин, керуючись ст. 360³ ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України заяву Г. задовольнила частково: ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2012 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до суду касаційної інстанції.