За змістом ч. 1 ст. 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею

У листопаді 2012 р. Л.О. звернулася до суду з позовом до Л.А., треті особи — Г. та К., про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позивачка зазначила, що на підставі укладеного в травні 2003 р. з Л.Н. договору довічного утримання стала власником квартири. У вересні 2009 р. Л.Н. звернулася до суду з позовом до неї, Л.О., про розірвання договору довічного утримання.

Дзержинський районний суд м. Харкова рішенням від 20 грудня 2011 р. в позові відмовив. Однак рішенням Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2012 р. зазначене рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове рішення — про розірвання договору довічного утримання.

13 квітня 2012 р. Л.Н. продала спірну квартиру К. та Г., а вони 24 квітня 2012 р. продали її Л.А.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 1 серпня 2012 р. рішення Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2012 р. скасував, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2011 р. залишив без змін.

Позивачка, пославшись на те, що квартира вибула з її володіння поза її волею, просила витребувати квартиру в нинішнього володільця Л.А. та повернути їй, Л.О.

Дзержинський районний суд м. Харкова рішенням від 14 травня 2013 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 2 липня 2013 р., у позові відмовив.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2013 р. у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Л.О. на зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій відмовлено на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції Л.О., пославшись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. 388 ЦК, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, просила скасувати судове рішення касаційного суду й ухвалити нове — про задоволення її позову.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представників відповідачки Л.А. — В. та Т., третьої особи К. та представника третьої особи Г. — М. на заперечення заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

За змістом ч. 2 ст. 360⁴ ЦПК Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК, якщо встановить, що воно є незаконним.

Суд установив, що квартира на підставі укладеного 16 травня 2003 р. з Л.Н. договору довічного утримання належала Л.О.

Апеляційний суд Харківської області рішенням від 21 березня 2012 р. договір довічного утримання розірвав.

Після повернення квартири у свою власність Л.Н. 13 квітня 2012 р. уклала договір купівлі-продажу, за яким квартиру по 1/2 частці продала Г. та К., а ті в свою чергу 24 квітня 2012 р. продали її Л.А.

Відмовляючи Л.О. у позові про витребування квартири від Л.А., суд першої інстанції, з висновками якого погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив із того, що Л.А. є добросовісним набувачем, вона набула квартиру у власність за відплатним договором від Г. та К., які мали право її відчужувати, адже були законними власниками цієї квартири, також купивши її в Л.Н., а та набула квартиру у власність на підставі рішення Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2012 р., яке на час укладення зазначених вище договорів було чинним і скасоване лише 1 серпня 2012 р.

Однак з таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом цієї норми закону майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Саме такого висновку щодо застосування положень ст. 388 ЦК дійшов суд касаційної інстанції в інших справах з подібних правовідносин, на рішення в яких від 28 березня 2012 р. та від 4 липня 2012 р. послалася заявниця як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права.

Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду про розірвання договору довічного утримання, на підставі якого спірну квартиру було вилучено з володіння позивачки Л.О., в подальшому було скасовано судом касаційної інстанції, то слід вважати, що квартира вибула з її володіння поза її волею і вона вправі витребовувати її від добросовісного набувача Л.А. за правилами ст. 388 ЦК.

Разом з тим, оскільки заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2013 р. в іншій справі договір довічного утримання, укладений між Л.Н. та Л.О., знову було розірвано, це рішення набрало законної сили, на його виконання спірну квартиру повернуто Л.Н., а позивачка Л.О. перестала бути її власником, то її заява про перегляд рішення суду касаційної інстанції в цій справі з метою повернення квартири собі у володіння задоволенню не підлягає.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360³, ст. 360⁵ ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у задоволенні заяви Л.О. відмовила.