Суд, розглядаючи справу, установив, що між сторонами виник спір з приводу виконання договору купівлі-продажу, об’єктом якого є частка статутного фонду господарського товариства.
Сторонами договору і сторонами у справі є фізична та юридичні особи. Спір виник із цивільних правовідносин, тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Той факт, що продавцем за договором є учасник господарського товариства, а покупцем — саме господарське товариство, правового значення не має, оскільки згідно з п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України в порядку господарського судочинства розглядаються справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником, у тому числі учасником, який вибув. За змістом ст. 167 ГК України корпоративними є відносини, що виникають, змінюються або припиняються щодо корпоративних прав — прав особи, частка якої визначається у статутному фонді господарського товариства, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарським товариством, отримання певної частки прибутку (дивідендів) товариства та активів у разі його ліквідації, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами

Позивач послався на те, що в травні 2007 р. він уклав із ТОВ «АТП Фортуна-Дарниця» договір купівлі-продажу, за яким продав належну йому частку у статутному фонді цього товариства у розмірі 20 %. Оскільки ТОВ «АТП Фортуна-Дарниця» не здійснило оплати за придбану за договором частку статутного фонду в обумовлений у договорі строк, С. просив стягнути з нього 1 млн 37 тис. 900 грн покупної суми за договором та 236 тис. 177 грн 41 коп. пені.

Дніпровський районний суд м. Києва ухвалою від 15 квітня 2010 р., залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2010 р., провадження у справі закрив.

У касаційній скарзі С., пославшись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати постановлені ухвали і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що між С., який був учасником ТОВ «АТП Фортуна-Дарниця», та самим товариством виник спір з корпоративних відносин, тому він підлягає розгляду в порядку господарського, а не цивільного судочинства.

Однак із таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК (в редакції, чинній на час постановлення апеляційним судом оскаржуваної ухвали) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Суд установив, що між сторонами виник спір з приводу виконання договору купівлі-продажу, об’єктом якого є частка статутного фонду господарського товариства.

Сторонами договору і сторонами у справі є фізична та юридичні особи. Спір виник із цивільних правовідносин, тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Той факт, що продавцем за договором є учасник господарського товариства, а покупцем — саме господарське товариство, правового значення не має, оскільки згідно з п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК в порядку господарського судочинства розглядаються справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником, у тому числі учасником, який вибув. За змістом ст. 167 ГК корпоративними є відносини, що виникають, змінюються або припиняються щодо корпоративних прав — прав особи, частка якої визначається у статутному фонді господарського товариства, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарським товариством, отримання певної частки прибутку (дивідендів) товариства та активів у разі його ліквідації, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Таким чином, суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, а це перешкоджає подальшому провадженню у справі та відповідно до ч. 1 ст. 338 ЦПК є підставою для її скасування і направлення справи для продовження розгляду.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 336, ч. 1 ст. 338, п. 7 ч. 1 ст. 344 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу С. задовольнила частково: ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2010 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2010 р. скасувала, справу передала до суду першої інстанції для продов ження розгляду.