Притягнення суб’єктів господарювання до відповідальності за використання гральних автоматів, у яких не реалізовані фіскальні функції, можливе лише з моменту включення до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій комп’ютерно-касової системи «Фіскал», тобто з 1 липня 2008 р., оскільки до цієї дати у зазначених суб’єктів не було об’єктивної можливості дотримуватися вимог ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»

У липні 2007 р. ТОВ звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до ДПІ, в якому просило скасувати рішення від 20 червня 2007 р. № 00007423400 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 100 грн.

Господарський суд Луганської області постановою від 7 серпня 2007 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2007 р., позовні вимоги задовольнив: скасував рішення ДПІ від 20 червня 2007 р. № 00007423400 про застосування до ТОВ штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 100 грн.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 січня 2011 р. рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із цією ухвалою, ДПІ звернулася із заявою про її перегляд з підстав не однакового застосування касаційним судом п. 6 додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 р. № 121 «Про терміни переведення суб’єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій» (далі — постанова КМУ № 121) та пунктів 1, 2 ст. 3 Закону від 6 липня 1995 р. № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі — Закон № 265/95-ВР) у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 грудня 2010 р. у справі за позовом ТОВ до ДПІ, третя особа — Державна податкова адміністрація у Харківській області (далі — ДПА), про скасування рішення щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій, яка, на думку ДПІ, підтверджує неоднакове правозастосування.

Перевіривши за матеріалами справи наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Суди встановили, що працівники ДПА 14 травня 2007 р. перевірили господарську одиницю (зал гральних автоматів позивача) щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу та склали акт від 14 травня 2007 р. № 20403189/2340 про порушення позивачем пунктів 1, 2 ст. 3 Закону № 265/95-ВР, а саме — незастосування реєстраторів розрахункових операцій (далі — РРО) при проведенні такої операції та невидачу розрахункового документа на суму 20 грн.

На підставі викладених в акті перевірки висновків ДПІ прийняла рішення від 20 червня 2007 р. № 00007423400, яким до позивача на підставі п. 4 ст. 17 Закону № 265/95 (у редакції, що була чинною на час розгляду справи) було застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 100 грн.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, рішення яких залишив без змін касаційний суд, виходили з того, що вини юридичної особи у незастосуванні РРО немає, оскільки Міністерство промислової політики України (далі — Мінпромполітики) не виконало покладеного на нього постановою КМУ № 121 обов’язку щодо розроблення запам’ятовуючих пристроїв (фіскальної пам’яті) для оснащення автоматів, що вже використовуються, та обов’язку щодо впровадження цих пристроїв до 1 лютого 2003 р.

В ухвалі, наданій на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення позивача від застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій за порушення п. 1 ст. 3 Закону № 265/95-ВР, оскільки на час проведення перевірки настав установлений постановою КМУ № 121 термін застосування РРО при наданні послуг із використанням гральних автоматів.

Висновки касаційного суду у справі, що розглядається, відповідають правильному застосуванню норм матеріального права.

Так, в п. 6 додатка до постанови КМУ № 121 встановлено строк переведення суб’єктів господарювання залежно від форм та умов їх діяльності на розрахунки із застосуванням РРО. Для суб’єктів підприємницької діяльності, які працювали у сфері грального бізнесу із використанням граль них автоматів, було встановлено термін до 31 грудня 2006 р.

Водночас згідно зі ст. 12 Закону № 265/95-ВР на території України дозволяється реалізовувати та застосовувати лише ті РРО вітчизняного та іноземного виробництва, які включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій (далі — Державний реєстр) та конструкція і програмне забезпечення яких відповідає конструкторсько-технологічній та програмній документації виробника.

Пунктом 2 постанови КМУ № 121 на Мінпромполітики було покладено обов’язок забезпечити організацію розроблення автоматів з продажу товарів (послуг), які відповідатимуть зазначеним вимогам, а також запам’ятовуючих пристроїв (фіскальної пам’яті) для оснащення автоматів, що вже використовуються.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 1 липня 2008 р. № 430 «Про затвердження Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій у новій редакції» до Державного реєстру було включено комп’ютерно-касову систему «Фіскал», яка призначена для фіскалізації гральних автоматів, автоматизації збору, обліку і контролю даних про функціонування залів гральних автоматів.

За таких обставин до зазначеної дати у суб’єктів господарювання не було об’єктивної можливості дотримуватися вимог Закону № 265/95-ВР у частині використання гральних автоматів, які переведені у фіскальний режим роботи. Тому притягнення їх до відповідальності за використання гральних автоматів, у яких не реалізовані фіскальні функції, можливе лише з моменту включення до Державного реєстру комп’ютерно-касової системи «Фіскал», тобто з 1 липня 2008 р.

У справі, що розглядається, суди встановили, що перевірку було проведено 14 травня 2007 р., тобто до дати реєстрації зазначеної вище комп’ютерно-касової системи, а отже, вина позивача в порушенні ним порядку використання РРО відсутня.

Оскільки при вирішенні спору касаційний суд правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, у задоволенні заяви ДПІ слід відмовити.

Керуючись ст. 244 КАС, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви ДПІ відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.