Cтворення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) стало, мабуть, найголовнішою «новобудовою» судової реформи, яка суттєво змінила існуючу систему судоустрою. Незважаючи на те, що історія нової касаційної інстанції починалася з чистого аркуша, за більш як півтора року діяльності у суду з’явилося чимало нових сторінок. Утім, найголовнішим досягненням ВССУ є те, що, попри скептичні прогнози щодо можливості створення в Україні нової судової інстанції та її успішного функціонування, ВССУ запрацював і встиг зайняти свою нішу на касаційній вершині вітчизняної Феміди.

Як відбувалося становлення нової касаційної інстанції, що із задуманого вже вдалося реалізувати, а що — ні, і взагалі як працює ВССУ зараз, розповів його голова Леонід Фесенко.

  — Леоніде Івановичу, чи можна сказати, що «дебют» ВССУ на вершині судової піраміди був вдалим і як ви оцінюєте нинішню діяльність суду?

— Процес розвитку та удосконалення судової системи України триває з часу проголошення її незалежності. До липня 2010 року загальні суди були представлені трьома рівнями: місцеві, апеляційні суди та Верховний Суд України (ВСУ) як суд касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних справ. Тоді як спеціалізовані суди — господарські й адміністративні — складалися з чотирьох ланок: місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди, які здійснювали касаційний перегляд судових рішень, а також ВСУ, якому надавалося право лише в передбачених Законом випадках переглядати рішення вищих спеціалізованих судів. Тобто права громадян щодо перегляду цивільних і кримінальних справ порівняно з аналогічними правами суб’єктів господарського та адміністративного процесів були звужені. Зокрема, це підтвердив і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 березня 2010 року № 8-рп/2010.

З прийняттям у 2010 році Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було ліквідовано дискримінаційний підхід щодо права громадян на перегляд цивільних і кримінальних справ порівняно з аналогічним правом суб’єктів господарського та адміністративного судочинства. Таким чином, розширено систему судів загальної юрисдикції і передбачено функціонування ВССУ. За цей час, окрім здійснення правосуддя, всьому колективу доводилося вирішувати організаційні питання, створювати вкрай необхідні умови для роботи суду. Ці випробування ми успішно витримали, вони згуртували й об’єднали наш колектив.

У межах компетенції ми стали на шлях налагодження та підтримання належного рівня роботи судів — проводимо спільні наради, робочі засідання, розглядаємо проблемні питання судової практики та обговорюємо шляхи їх вирішення, ретельно аналізуємо показники роботи кожного суду, закликаємо колег учитись і підвищувати свій фаховий рівень. Наше завдання не з легких, але ми прагнемо стати фактором суспільної стабільності, гарантом надійного захисту прав, дотримання законності.

Багато із задуманого вже реалізовано: ВССУ в повному обсязі діє як суд касаційної інстанції, працює пленум, науково-консультативна рада, функціонують збори суддів, які оперативно вирішують питання внутрішньої діяльності суду, а також апарат суду, що відповідає за організаційне забезпечення ВССУ. Крім того, започатковано видання «Часопису цивільного і кримінального судочинства» як офіційного друкованого органу. Нині ми здійснюємо ряд заходів щодо поліпшення доступу громадян до суду, налагоджуємо діалог з колегами із Вищого адміністративного та Вищого господарського судів України, Державною судовою адміністрацією, громадськими та іншими недержавними організаціями правового спрямування, ЗМІ. Сподіваємося, що спільними зусиллями й наполегливою працею ми зможемо підвищити рівень довіри до суду в суспільстві та забезпечити надійний захист прав і свобод громадян.

— ВССУ створювали фактично з нуля. Скажіть, будь ласка, чи не страшно було вам очолювати розбудову нового суду, особливо з огляду на досить складні та нестабільні фінансові й законодавчі реалії держави? І чи вірили ви тоді в успіх такого починання?

— У процесі становлення ВССУ виникало чимало проблем, пов’язаних із започаткуванням його роботи як суду касаційної інстанції, але я вірив в успіх такого починання. Визначені законодавцем повноваження всіх вищих касаційних судів покладають, у тому числі й на наш колектив, велику відповідальність та водночас спонукають до професійної праці. Адже наша спільна мета — вдосконалення якості українського судочинства, утвердження авторитету України шляхом проголошення її іменем законного судового рішення. Це стане запорукою формування правової свідомості та віри громадян у спроможність захистити в національних судах порушені права і свободи.

Починати роботу з нуля завжди складно, але, з іншого боку, ми пройшли нелегкий шлях становлення, нам відомі всі організаційні аспекти та досвід розв’язання проблем «початківців». І цей досвід тепер нам допомагає успішно функціонувати.

— Новий Вищий спеціалізований суд фактично створювали за «морським принципом»: спершу призначили «капітана», тобто вас, а вже потім формували його команду. Чи враховувалася у процесі обрання суддів до ВССУ ваша думка?

— Порівнювати суд та корабель не можна в жодному разі! Якщо накази капітана обговоренню не підлягають, а лише виконуються, то в суді таке є недопустимим, адже судді — незалежні. Я також суддя і, крім того, виконую певні організаційні та адміністративні функції. Кадрове ж наповнення суддівського корпусу ВССУ здійснюється згідно із вимогами чинного законодавства про судоустрій і статус суддів. Усі судді, безстроково обрані на посади до нашого суду, пройшли передбачений законом відбір, у процедурі якого задіяні Вища кваліфікаційна комісія суддів та Верховна Рада України. Основна мета такого відбору — обрати найкращих фахівців у галузі права, які мають відповідний досвід, кваліфікацію, авторитет серед колег та за своїми професійними якостями можуть обіймати посади суддів суду касаційної інстанції. І це завдання покладено на зазначені мною органи, до складу яких я не входжу. Відповідно, моя думка в жодному разі не може підміняти тих об’єктивних показників роботи суддів, які стають критеріями для їхнього відбору державними органами, відповідальними за кадрові питання суддівського корпусу.

 — Не секрет, що у процесі формування суддівського корпусу ВССУ законодавці головну ставку робили на суддів ВСУ, однак масового переходу «верховних» суддів до новоствореної інстанції не відбулося. На сьогодні у ВССУ працює лише четверо суддів ВСУ. Чи не позначилося це, на вашу думку, на якості розгляду справ у Вищому спеціалізованому суді, адже, очевидно, що більшості суддів бракує досвіду роботи у касаційній інстанції?

— З досвіду управлінської діяльності ми знаємо, що досвідчені працівники є «золотим фондом» будь-якого колективу в будь-якій сфері діяльності. На жаль, чисельність суддів ВССУ, які мають велику практику перегляду справ у касаційному порядку, є незначною. З іншого боку, третина наших суддів мають наукові ступені, а сімдесят відсотків — тривалий стаж здійснення правосуддя, в основному понад двадцять років. Ми використовуємо досвід та знання відомих фахівців у галузі права, які входять до складу науково-консультативної ради ВССУ. Наші судді, які свого часу працювали у ВСУ, активно діляться знаннями і навичками з колегами. Попри штатну неукомплектованість, ВССУ справляється із завданнями саме завдяки професіоналізму суддівського корпусу. Справи розглядаються в порядку та у переважній більшості в строки, визначені законодавством. За кожної нагоди я висловлюю подяку всьому колективу суду — і суддям, і працівникам апарату — за самовідданість при виконанні своїх обов’язків. А відтак, як кажуть, досвід — справа наживна.

— І у продовження теми кадрового наповнення ВССУ. Очолювана вами судова інстанція за кількістю суддів і працівників апарату є чи не найбільшою в Україні: 120 суддів і 460 працівників апарату. Нині суд укомплектований лише на 2/3, причина цього полягає у неможливості розмістити додаткових працівників?

— Справді, така проблема є. На сьогодні у ВССУ працює 91 суддя, вакантними залишаються 29 суддівських посад. Із 460 передбачених штатним розписом працівників апарату суду нині маємо 340 державних службовців. Таким чином, суддівський корпус та апарат ВССУ не укомплектовані, і наразі ми такої можливості не маємо через відсутність приміщення для суду. Однак попри всі негаразди в кожному структурному підрозділі апарату працюють фахівці відповідного рівня, значний відсоток молодих фахівців рекомендовано до навчання в аспірантурі, докторантурі, здійснюється підвищення кваліфікації. Сподіваємося, найближчим часом знайдемо оптимальний варіант розв’язання проблеми розміщення суду.

— Щодо приміщення ВССУ. Нещодавно ви розповідали, що у «квартирному питанні» Вищого спеціалізованого суду з’явилася позитивна динаміка: за вашим зверненням Президент України дав спеціальне доручення, аби суду підшукали нове приміщення. То коли ж працівники ВССУ зможуть розраховувати на додатковий робочий простір?

— Головна проблема, як я вже зазначав, це, справді, приміщення для суду. Нині ми працюємо в одній будівлі з ВСУ. Тобто, фактично в одному приміщенні функціонують два судових органи, що відрізняються за обсягом і змістом повноважень, місцем і роллю у судовій системі, кількістю суддів та працівників апарату. Це створює серйозні перешкоди для діяльності обох судів та незручності для громадян. Але на сьогодні прийнято протокольне рішення Кабінету Міністрів України, яке редакційно доопрацьовується, щодо виділення нам окремого приміщення Міністерства оборони України, яке у випадку його реконструкції відповідатиме необхідним нам стандартам здійснення судочинства. Однак складно говорити про точну дату переїзду суду, адже виділене нам приміщення потребує капітального ремонту та «адаптації» під специфіку роботи судового органу.

— Очевидно, що після того як законодавці збільшили кількість суддів ВСУ до 48 осіб, проблеми з розміщенням виникли і у них. Скажіть, будь ласка, чи не розсварило «квартирне питання» представників ВСУ і ВССУ?

— Мені достеменно не відомо про проблеми в розміщенні працівників ВСУ, адже судді, як і раніше, працюють у кабінетах по одному. Натомість наші ж судді змушені працювати по троє у кабінеті площею 10 м². Але така ситуація не є підставою для «сварок», оскільки пріоритетом у діяльності суду є якісне здійснення правосуддя та постановлення законних судових рішень. Ми з повагою ставимося до наших колег, враховуємо їхні думки та великий досвід касаційного перегляду справ.

— Якщо проводити паралелі між ВСУ і ВССУ, то, очевидно, що ці дві інстанції поєднує/роз’єднує не лише спільна територія, а й повноваження. Не секрет, що вертикаль судів загальної юрисдикції нині фактично замикається на ВССУ, а не на ВСУ, як це було раніше. Чи виникають конфлікти між обома судами з цього приводу?

— Справа не в кількості й обсязі повноважень, якими наділяється той чи інший суд, а в ефективному їх виконанні. Питання не в тому, який суд «замикає» на собі вертикаль судів загальної юрисдикції, а у спільній меті цих судів — єдності судової системи та судової практики. Між ВССУ і ВСУ немає жодних непорозумінь щодо спрямування судової практики в єдине русло. Наше завдання — здійснювати судовий захист прав і свобод людини, тому наші зусилля зорієнтовані на його виконання. Робота парламенту, судових органів, громадськості з удосконалення норм законодавства є комплексним питанням і її пріоритетом має стати підвищення якості судочинства.

— Останнім часом з’явилося декілька законодавчих ініціатив, якими фактично пропонується частково повернути ВСУ повноваження, зокрема надати право ревізувати постанови пленумів вищих спеціалізованих суддів. Як ви ставитеся до такої пропозиції?

— До подібної пропозиції ставлюся вкрай негативно, адже в такому разі втрачатиметься сенс роботи пленуму ВССУ та інших вищих судів. На мій погляд, краще нашим судовим інстанціям співпрацювати при підготовці постанов пленуму касаційного суду, щоб формувати єдину судову практику, а не «розгойдувати» думки з приводу застосування тієї чи іншої норми права.

Інший варіант: у разі виявлення суддями ВСУ неточностей у роз’ясненнях, вони можуть внести пропозиції щодо зміни того чи іншого пункту постанови пленуму нашого суду. За таких обставин ми розглянемо ці пропозиції на пленумі та внесемо відповідні правки.

— Зрозуміло, що для нового суду, особливо його колективу, строк менш ніж два роки — незначний і в дечому непоказовий, особливо з огляду на те, що до суду прийшли працювати представники із різних інстанцій — як регіональних, так і столичних. Та все ж чи вдалося за такий короткий термін згуртувати колектив? Чи не складно вам було знаходити спільну мову з колегами?

— Не погоджуся з тим, що півтора року — це короткий строк для об’єднання колективу. Сьогодні з упевненістю можу сказати, що становлення колективу ВССУ відбулося. У нас немає поділу серед колег на «столичних» і «регіональних», на «кваліфікованих» та «початківців». Ми всі рівні, виконуємо спільну роботу, маємо спільне завдання — захист порушених прав, свобод та інтересів. Наш колектив є однією командою. Водночас кожен суддя — незалежний при здійсненні правосуддя і має свою думку та відстоює правову позицію. Щодо взаєморозуміння з колегами, то проблем із цим не було, адже професіонал професіонала завжди почує і зрозуміє, а спільними зусиллями можна вирішити будь-яке питання та досягти позитивного результату.

— Чи є у вас власні професійні секрети керування та адміністрування? Якими, на вашу думку, рисами повинен володіти голова суду?

— Основне завдання голови суду — вміло організовувати роботу очолюваної ним установи. Тут у нагоді стануть і комунікативність, і дипломатичність, і твердість у тому числі. Особливих секретів керування немає, є дуже великий досвід — я майже десять років очолював управління юстиції в Луганській області та стільки ж працював головою Апеляційного суду Луганської області. Тому маю достатньо практики і знань, щоб усі адміністративні питання вирішувати на належному рівні.

— На суддівську ниву ви повернулися з політичної. Досвід, набутий вами за роки роботи в парламенті, допомагає чи, навпаки, заважає?

— Політика — це мистецтво домовлятися, а судова робота — мистецтво аналізу та оцінки. Оскільки я зараз виконую адміністративні функції як голова суду і, звичайно, доводиться займатись організаційними, координаційними, розпорядчими питаннями, а також контролювати ефективність діяльності апарату суду, то тут може стати в нагоді і політичний досвід. Але я більше спираюся на життєвий та професійний досвід.

— У кожному колективі є свої традиції, а чи встигли вони з’явитися в очолюваному вами суді? Наприклад, як працівники суду святкують професійні свята та як проводять дозвілля?

— Щодо традицій, то про них говорити зарано, адже для їх формування потрібні роки. Стримано, але дружно ми відзначаємо свята, ювілейні дати всім колективом та вітаємо кращих із кращих. Вільний час також часто проводимо разом — маємо і любителів театру, і шанувальників спорту, і невеличкий «фотогурток».

Але, на жаль, для цього маємо обмаль часу через надмірне навантаження, часто працюємо до ночі та у вихідні.

— Зрозуміло, що не правосуддям єдиним живе суд. Чи заохочуєте ви своїх колег до участі в усіляких позасудових заходах (наприклад, спортивних змаганнях)? Можливо, серед суддів ВССУ є ті, хто має якісь цікаві, творчі захоплення?

— Звичайно, заохочуємо. Саме спільні зустрічі у позаробочий час створюють ту основу та атмосферу єднання, без яких неможливе існування згуртованого колективу. У суді створено та розпочала роботу профспілкова організація апарату суду, яка починає організовувати екскурсійні подорожі до історичних та мальовничих місць України, а також судді та працівники апарату беруть участь у спортивних заходах. Як я вже говорив, є у нас майстри фотографії, хороша футбольна команда, любителі поезії та подорожей.

— А чи є особисто у вас захоплення, хобі? Як ви проводите вільний час?

— Я люблю порибалити, зіграти партію в шахи, переглянути захоплюючий футбольний матч. На жаль, часу для цього катастрофічно не вистачає. Хоча попереду буде нагода зарядитися позитивними емоціями — вболівати за хороший футбол і, звичайно, за збірну України на Євро-2012.

— У професійної суддівської кар’єри вік недовгий — 65 років. Ви, як людина енергійна і діяльна, після досягнення граничного для судді віку, очевидно, не будете просто почивати на лаврах. Яким ви бачите своє професійне майбутнє, можливо, повернетеся у велику політику?

— У суддівському і парламентському середовищі активно обговорюється думка щодо збільшення граничного віку перебування на посаді судді до 70 років. Я особисто вважаю це виправданим і необхідним, адже в умовах реформування судової системи важливим є не лише запровадження нових методів, спрямованих на поліпшення захисту прав і свобод громадян, але й збереження та передача досвіду, надбань судової практики і правової думки.

Про майбуття та повернення у політику не загадуватиму. Скажу лише, що після виходу у відставку, звичайно, я не сидітиму, склавши руки. Як кандидат юридичних наук я зможу багато повчального і корисного передати студентам-юристам та правникам, яким буде цікавий мій досвід.

(Розмову вела Ольга КИРИЄНКО,

                            «Судовий вісник»)