«Суспільство має право пред’являти високі вимоги до особи судді» – Голова Верховного Суду України Ярослав Романюк - 26 Липня 2015 - Правова спілка "ВАШ ЮРИСТ"
Вівторок, 06.12.2016
Правова спілка ВАШ ЮРИСТ
НАДІЙНИЙ ЗАХИСТ У БУДЬ-ЯКІЙ СИТУАЦІЇ!
Вітаю Вас, Гість · RSS


Діяльність судової влади [380]
Пошук на сайті
Календар
«  Липень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

 
Головна » 2015 » Липень » 26 » «Суспільство має право пред’являти високі вимоги до особи судді» – Голова Верховного Суду України Ярослав Романюк
13:53
«Суспільство має право пред’являти високі вимоги до особи судді» – Голова Верховного Суду України Ярослав Романюк

3 липня 2015 року відбулося чергове засідання Пленуму Верховного Суду України. Зважаючи на актуальність обговорюваних питань для широкого загалу, Пленум Верховного Суду України змінив черговість розгляду питань, винесених на порядок денний.

Першим на засіданні Пленуму ВСУ було обговорено Конституційне подання до Конституційного Суду України щодо відповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (№ 4452-VI) положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частини першої, четвертої, п’ятої статті 41 Конституції України. Доповідав суддя Верховного Суду України Василь Гуменюк.

До Верховного Суду України для вирішення питання стосовно направлення до Конституційного Суду України відповідного конституційного подання звернувся Вищий адміністративний суд України, зупинивши провадження у справі за позовом осіб, які є вкладниками ПАТ «Банк «Таврика», до Національного банку України і які порушують питання про неконституційність Закону України № 4452-VІ.

Представники вкладників банку були присутні на засіданні Пленуму Верховного Суду України.

Як відомо, зазначив суддя Верховного Суду України, 23 лютого 2012 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який набрав чинності з 22 вересня 2012 року.

Положеннями цього закону змінено підхід до системи гарантування вкладів фізичних осіб. Зокрема, наголосив Василь Гуменюк, до прийняття Закону № 4452-VI регулятори фінансового ринку (Національний Банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку та Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг) мали всі повноваження щодо здійснення нагляду та регулювання діяльності фінансових посередників, які перебувають у сфері їхнього впливу.

З уведенням у дію Закону № 4452-VI частина функцій щодо нагляду та регулювання діяльності неплатоспроможних банків, а також повноваження щодо здійснення ліквідації банків перейшли від Національного Банку України до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд). Таким чином, зазначив суддя Верховного Суду України, у державі з’явився четвертий регулятор ринку фінансових послуг. Тож після того, як банк віднесено до категорії неплатоспроможних, повне та виняткове право управляти банком і вирішувати всі питання щодо його подальшої діяльності має Фонд.

Разом з тим Фонд є юридичною особою, однак не є органом державної влади, що дає підстави для висновку про порушення Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» принципу поділу державної влади, визначений статтею 6 Основного закону України, та передбаченого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права, який вимагає, щоб закони та інші нормативно-правові акти приймалися на основі Конституції України та відповідали їй.

Пленум Верховного Суду України погодився із думкою колегії суддів Вищого адміністративного суду України, що попри встановлену мету Закону № 4452-VI – захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України (стаття 2 Закону № 4452-VI) – його практичне застосування до неплатоспроможних банків ставить вкладників банку у нерівні умови при відшкодуванні депозитних коштів і призводить до протиправного позбавлення права власності, що суперечить статті 41 Конституції України.

А тому з метою забезпечення конституційного порядку у сфері функціонування судової влади в Україні, необхідності дотримання принципів верховенства права, поваги до прав й основних свобод людини, враховуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України, а також обговоривши положення Закону № 4452-VI, Пленум Верховного Суду України постановив звернутися до Конституційного Суду з конституційним поданням щодо невідповідності Закону № 4452-VI нормам Конституції України.

Пленум Верховного Суду України просить визнати провадження за цим конституційним поданням невідкладним і розглянути його в межах місячного строку, визначеного в частині другій статті 57 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Доповідаючи з другого питання порядку денного, Голова Верховного Суду України Ярослав Романюк обґрунтував підстави для наступного конституційного подання – щодо відповідності (конституційності) положень частини третьої, абзацу четвертого та речення першого абзацу шостого частини п’ятої статті 141 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» у взаємозв’язку з положеннями підпункту 5 пункту 2, пункту 17 розділу І, пункту 5 розділу ІІІ Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» стосовно звуження гарантій матеріального забезпечення та соціального захисту суддів у відставці положенням статті 8, частини першої статті 21, частини першої, пунктів 2, 9 частини п’ятої статті 126 Конституції України.

Доповідач звернув увагу членів Пленуму на те, що 28 березня 2015 року набрав чинності Закон України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» Закон № 192-VІІІ), яким викладено у новій редакції всі положення Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (Закон № 2453-VI).

Водночас 2 березня 2015 року набрав чинності Закон України
№ 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (Закон № 213-VІІІ), положеннями якого було внесено зміни до статті 141 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VІІІ та передбачено певне застереження в пункті 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VІІІ щодо умов і підстав скасування спеціальних видів пенсій, зокрема й суддям у відставці.

Отже, зазначив Ярослав Романюк, Закон № 2453-VI набрав чинності, у тому числі з урахуванням редакції Закону № 213-VІІІ, положення якого за своєю суттю є такими, що істотно порушують законодавчо визначені до цього гарантії незалежності суддів, зокрема вони погіршують умови пенсійного забезпечення й виплати щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, та спрямовані на ліквідування інституту відставки судді в цілому.

Голова Верховного Суду України наголосив, що понад 20 років судді мали гарантії держави щодо умов та порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів.

У 2014 році законодавець неодноразово вносив зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які стосувалися як розміру суддівської винагороди так і порядку нарахування щомісячного довічного грошового утримання суддів. При цьому внесені зміни щодо обмеження матеріального забезпечення діючих суддів та суддів у відставці мали очевидний тимчасовий характер.

Натомість положення Закону № 213-VІІІ закріплюють зміни щодо умов пенсійного забезпечення як постійні, що призводить до ліквідування інституту відставки судді назавжди.

Ярослав Романюк підкреслив, що частиною першою статті 126 Основного Закону України передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Гарантії незалежності суддів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів і внесення змін до чинних, про що неодноразово було наголошено у правових позиціях Конституційного Суду України.

І це цілком узгоджується з міжнародними нормами забезпечення незалежності судової влади, дотримуватися яких має й Україна відповідно до взятих на себе зобов’язань. Адже йдеться про те, зазначив Голова Верховного Суду України, що належний рівень матеріального забезпечення судді є не пільгою і не привілеєм, а необхідним елементом, який убезпечує його від спокуси прийняття неправосудного рішення з метою матеріальної вигоди для себе. Належний рівень матеріального забезпечення судді є й, на переконання Ярослава Романюка, істотним запобіжником неправомірного впливу на суддю при прийнятті ним судового рішення.

Суспільство має право пред’являти високі вимоги до особи судді і бути впевненим, що суддя при здійсненні правосуддя є неупередженим і діє виключно у рамках закону, зазначив Голова Верховного Суду України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України Олександра Прокопенка про необхідність звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) положень підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України положенням статей 8, 21, частини третьої статті 22, статей 46, 126 Конституції України, Пленум ВСУ підтримав цю пропозицію.

Судді Верховного Суду України вважають неконституційною зазначену норму Податкового кодексу України, відповідно до якої частина пенсії, що перевищує три мінімальні заробітні плати, підлягає оподаткуванню. Водночас, наголошувалося на Пленумі, однією з основних догм пенсійного забезпечення громадян України є правило, згідно з яким пенсії не оподатковуються.

До того ж реалізація положення підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України в редакції Закону № 71-VIII створює умови, за яких громадяни, розмір пенсій яких перевищує три мінімальні заробітні плати, повинні сплачувати податок, а громадяни, у яких розмір пенсії менший, звільнені від такого оподаткування.

Суддя Верховного Суду України підкреслив, що рівність усіх перед законом, гарантована статтею 21 Конституції України, впливає на регулювання вуіх суспільних відносин. Дотримання цього принципу означає, з-поміж іншого, й неприпустимість запровадження різниці у правах осіб, які належать до однієї й тієї ж категорії.

Виходячи з наведеного, Пленум ВСУ постановив звернутися до Конституційного Суду України з проханням відкрити провадження за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Розглядаючи останнє питання порядку денного, доповідачем з якого був суддя Верховного Суду України Олександр Волков, Пленум прийняв рішення про недоцільність звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності пункту 5.3 статті 5 та пункту 6.5 статті 6 Закону України від 12 серпня 2014 року № 1636-VІІІ «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України».

Категорія: Діяльність судової влади | Переглядів: 97 | Додав: Прядко | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Контакти
Наша адреса:
м. Суми, вул. Береста, 13
тел. 067 5423007
тел. 066 7831615
факс 0542 771747
juristsumy@ukr.net















 
ЗАКОННІСТЬ.ПРОФЕСІЙНІСТЬ.ПОРЯДНІСТЬ.
Конструктор сайтів - uCoz