16 березня 2015 року Пленум Верховного Суду України прийняв рішення про звернення до Конституційного Суду України із конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» (далі – Закон № 1682-VII) положенням частини третьої статті 22, статей 38, 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України.

Підставою для внесення подання стало надходження до Верховного Суду України 128 ухвал окружних адміністративних судів з різних регіонів України щодо ініціювання перевірки Конституційним Судом України відповідності Конституції України певних положень Закону № 1682-VII.

За даними Вищого адміністративного суду України на сьогоднішній день в адміністративних судах розглядається близько 450 справ про скасування відповідних наказів та поновлення посадових осіб на роботі у зв’язку з застосуванням положень Закону № 1682-VII. При цьому суди формують різну практику під час вирішення аналогічних спорів.

У конституційному поданні Пленум Верховного Суду України звертає увагу на те, що встановлення індивідуальної вини та дотримання принципу презумпції невинуватості є головними засадничими принципами, яких має бути дотримано при проведенні люстраційних процедур.

Дотримання принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів відповідає положенням статей 61 і 62 Конституції України та міжнародним документам щодо стандартів проведення люстрації. Отже, при проведенні люстрації має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути встановлена в кожному конкретному випадку.

З урахуванням норм міжнародного права, а саме: Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять № 111, практики Європейського суду з прав людини та положень національного законодавства слід констатувати, що приписами Закону № 1682-VII порушується рівність можливостей реалізації права доступу до державної служби, яку має забезпечити держава, відповідно до частини другої статті 38 Конституції України.

Особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (частина перша статті 62 Конституції України), яка є складовою права на справедливий суд та завдяки якій особа захищена від помилкового визнання винною.

Принцип презумпції невинуватості має бути забезпечений таким чином, щоб будь-яка посадова чи службова особа, визначена положеннями Закону № 1682-VII, яка не здійснювала заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини, не отримала б безпідставної заборони обіймати певні посади в органах державної влади, тобто не була безпідставно звільненою в порушення статей 38, 62 Конституції України.

З іншого боку вина осіб, які вчиняли такі дії, має також бути встановлена з дотриманням принципів визначення індивідуальної вини та презумпції невинуватості з метою запобігання в подальшому поновленню їх на посадах у національних судах, так і констатації зазначених порушень Європейським судом з прав людини.

Важливим засобом захисту прав і свобод людини є гарантія права на працю, закріплена статтею 22 Конституції України щодо недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Про це також прямо вказує стаття 64 Основного Закону України стосовно того, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Системний аналіз зазначених положень Закону № 1682-VII свідчить про створення ще однієї підстави для звільнення особи – об’єктивне перебування на певній посаді, тобто участь конкретної особи в діяльності юридичної особи, що була законною на час перебування такої особи на посаді.

Таким чином, положеннями Закону № 1682-VII установлюється зворотна дія закону, що може свідчити про невідповідність вимогам статті 58 Конституції України, тому ці положення також мають бути перевірені Конституційним Судом України.

З метою забезпечення конституційного порядку у сфері функціонування судової влади в Україні, необхідності дотримання принципів верховенства права, поваги до прав й основних свобод людини, враховуючи ухвали зазначених адміністративних судів, а також обговоривши положення Закону № 1682-VII, Пленум Верховного Суду України звернувся із конституційним поданням до Конституційного Суду України, у якому просить невідкладно перевірити на предмет відповідності Конституції України (конституційності) окремі положення Закону № 1682-VII.